Україна має різноманітні території, і в кожної з них є потенціал, який треба розуміти і розвивати, - Юрій Третяк

Україна має різноманітні території, і в кожної з них є потенціал, який треба розуміти і розвивати, - Юрій Третяк

Юрій Третяк, заступник керівника проекту Європейського союзу «Підтримка політики регіонального розвитку в Україні» переконаний: кожна держава повинна мати інвестиційний ресурс, щоб розвивати регіони. Про це він сказав у програмі "Територія" на "Громадському радіо".

Ірина Соломко: Наскільки в Україні сформована регіональна політика? Чи відповідає вона викликам часу?

Юрій Третяк: Регіональна політика в Україні розпочалась в 2001-му році, коли тодішнім президентом була прийнята перша концепція про регіональну політику. Проте, фактично до 2015-ого року її не було реалізовано. Було прийнято маса різних документів, законів, визначено державних субвенцій, але як комплексна політика вона так і не запрацювала.

В 2008-му за допомогою Європейського союзу Міністерство регіонального розвитку, яке тоді було створено, взялося за цю проблему, опрацювало її та прийшло до висновку, що регіональну політику потрібно будувати по-новому. Для цього потрібно було прийняти базовий Закон «Про засади державної регіональної політики», який є в усіх країнах Європи.

Проблема полягала в тому, що в Україні не було системи управління регіональною політикою, вона була лише фрагментарною.

Ірина Соломко: Що мається на увазі?

Юрій Третяк: Будь-яка політика має своїх суб’єктів і об’єктів. Тобто вона спрямована на когось, має якісь інструментарії та вирішує певні проблеми. Якщо подивитися на попередню регіональну політику, то вона базувалась на одному законі «Про стимулювання регіонального розвитку», який мав лише два інструменти. Перший — між урядом України і регіонами укладались угоди тими політичними силами, що були при владі. І укладались ці угоди тільки з тими регіонами, з якими було вигідно. Та другий — подолання депресивності регіонів. Та жодна з програм по подоланню депресивності регіонів ніколи не була прийнята.

Дуже простими словами: кожна держава повинна мати інвестиційний ресурс для того, щоб фінансувати ті чи інші проекти регіонального розвитку, які дозволяють розвиватися регіону.

Ірина Соломко: Це, по суті, гарантія сбалансованого розвитку держави в цілому?

Юрій Третяк: Так, мета децентралізації — це забезпечення високої якості життя повсюдно, незалежно від місця проживання людини, і для того, щоб забезпечити таку високу якість, нам потрібно розуміти, де є які проблеми. Адже всі території різні та неоднорідні.

Дуже мало є країн, які мають гомогенні території. І наша країна не є винятком. Отже слід розуміти, що регіональний розвиток — це економічна категорія, тобто він був задуманий для того, щоб балансувати економічний розвиток регіонів, формувати кращі умови доступу до ринків і розвивати економіку.

Ірина Соломко: Що дасть людям впровадження цієї регіональної політики?

Юрій Третяк: Кожна територія проходить через певні етапи розвитку. В нас, наприклад, є гірські території, де населені пункти знаходяться дуже далеко один від одного. Там постійно зменшується кількість населення. Відповідно, ця територія потребує більшої уваги влади, щоб включити її державний простір. Яким чином та за рахунок чого це зробити?

За рахунок коштів місцевого самоврядування не вийде, їх там просто немає. Відповідно, про це має піклуватися місцева і центральна влади. Вони повинні знайти механізми, аби забезпечити високу якість життя тим людям.

На півночі України ми також маємо суттєву розгалуженість населення, де на великих площах областей розташовані дуже маленькі населені пункти, які є важкодоступними.

Отже, яким чином забезпечити високу якість життя в селі, а соціальні послуги та економіку — в місті, розуміти потенціали різноманітних територій — все це завдання регіональної політики.

Ірина Соломко: Наскільки відповідають цим викликам ті засади, які вже прийняті?

Юрій Третяк: Абсолютно. Прийнятий закон створює систему управління регіональною політику, яка дозволяє організувати всі рівні влади і спрямувати їх на вирішення проблем різних територій.

Ця система управління пов’язує ключові речі. По-перше, потрібно спланувати розвиток. Бо якщо ми його не сплануємо і не проаналізуємо, то його не можна забезпечити.

По-друге, ми повинні його профінансувати. Для цього і відбулась бюджетна децентралізація, яка дала більше коштів на різні рівні, щоб можна було вирішувати проблеми та реалізовувати потенціали.

По-третє, вирішення питання реалізації регіональної політики. Раніше ми розглядали реалізацію цієї політики тільки через будівництво якихось об’єктів. Тобто розвиткові кошти спрямовувались переважно на будівництво. І це проблема.

Адже в рамках стратегії регіонального будівництва визначено, що проблемою є низький рівень малого і середнього підприємництва в регіоні. Але за рахунок будівництва тієї чи іншої соціальної інфраструктури, ми цю проблему не вирішуємо. Нам потрібно шукати інші механізми. Так от сьогодні нова система управління дозволяє шукати та розробляти проекти регіонального розвитку, які б передбачали створення револьверних фондів схем підтримки підприємництва, мікрокредитних схем.

Ірина Соломко: Наскільки цей інструментарій використовуються людьми, для яких він, по суті, і розроблений?

Юрій Третяк: Поки що він використовується не настільки широко, наскільки хотілося б. Тому що є ще тяглість регіональної влади з минулих часів. Регіональна влада, обласна рада, депутати обласної ради, керівництво обласних державних адміністрацій вважають, що ці кошти вони можуть використовувати для своїх якихось особистих інтересів.

Ірина Соломко: Ви сказали, що зараз є інструменти для того щоб ефективно впроваджувати цю регіональну політику. Але її блокують люди, які зараз при владі. Хто має їх підштовхувати: громада, влада згори, європейські інституції?

Юрій Третяк: Ми теж зараз міркуємо над цим запитанням. Бо державна регіональна політика є державна, тобто політика, яка визначена законом. Вона повинна виконуватися цією регіональною владою, і ті документи, які прийняті, підказують, як зробити це в правильний спосіб.

Але все одно знаходяться способи, яким чином обійти або використати не зовсім не так, як потрібно, всі ці документи. Тому ми замислюємось над тим, яким може бути механізм покарання цієї регіональної влади.

Як на мене, ключовий механізм, який би міг допомогти виправити цю ситуацію, є активність людей, в першу чергу — журналістів. Бо журналісти, які дізнаються про новостворені можливості та кошти, які сьогодні виділяються, повинні про це багато писати, робити такі, що називають investigative journalists — розслідування — чому, як і що відбувається. Вони повинні вивчати документи, які регулюють цю політику, і роль ЗМІ є надзвичайно важливою.

Другий механізм — це участь активних громадян, тобто механізми прямої демократії. Це можливість доступу до певних засідань, де приймаються рішення.

До речі, в рамках функціонування Державного фонду регіонального розвитку, ми зробили цей доступ для всіх громадян. Змусили обласні комісії транслювати в онлайні і також зберігати відео своїх засідань по відбору проектів на фінансування, щоб можна було побачити, як відбувались обговорення.

Ірина Соломко: Чи відбувається зараз зародження активного громадянського суспільства?

Юрій Третяк: І так, і ні. Можна побачити цікаві та ефективні інститути, які спрямовані на відкритість влади. Але проблема в тому, що в нас немає таких знань, які би дозволяли супроводжувати всі розвиткові процеси в регіоні. Щоб люди могли виявляти ці проблеми, тобто знали, як правильно потрібно це робити.

Бо громадська активність може бути як конструктивною, так і деструктивною. От як її перетворити на конструктивну — це велика питання.

В нас вже є дуже великі успіхи в цьому плані: це такі інституції місцевого та регіонального розвитку, які сьогодні вже є в багатьох містах.

Ірина Соломко: Який відсоток міст вже охоплено ними?

Юрій Третяк: Невеликий, десь 20-30. Але вони дуже активні

Ірина Соломко: Тобто, обласні центри охоплені всі?

Юрій Третяк: В тому то як раз і питання, що ні. Обласних потужних організацій майже немає. Тому зараз перед нами стоїть завдання створити такі агенції.

Проблема регіональної влади полягає в тому, що вона має надзвичайно низьку вмотивованість. І підрозділів, які б відповідали за активне залучення громадськості в процесі місцевого розвитку, в обласних адміністраціях немає.

Тому в усіх країнах, які дбають про розвиток своїх регіонів, створюються такі інституції агенцій регіонального розвитку.

Ірина Соломко: Ким вони с створюються?

Юрій Третяк: Владою і муніципалітетами, активними суб’єктами розвитку регіону. Такими як торгово-промислова палата, асоціація бізнесу регіону, асоціації органів самоврядування.

Наше законодавство дозволяє створювати такі агенції, але потрібно розуміти, що вони не можуть стати одразу потужними, отримати всю експертизу, і супроводжувати всі процеси.

Це дуже складний процес навчання. Потрібно виховувати такі кадри. Але потрібно, щоб з’явилась можливість їх вивести з структури державної влади, створити поруч на засадах публічно-приватного партнерства, дати їм можливість навчитися, відповідно їх фінансувати.

Тому в нас є велика надія, що такі агенції запрацюють незабаром.

Ірина Соломко: Давайте ще поговоримо про європейський досвід регіональної політики.

Юрій Третяк: Регіональна політика Європейського Союзу — це ключова політика досягненню цілей, які Європейський союз для себе визначив до 2020 року. Є така стратегія — «Європа 2020», яка визначає три ключові цілі: стале зростання, інклюзивне зростання і збалансоване зростання.

Саме через структурні і інвестиційні фонди Європейського Союзу, яких є п’ять, понад 400 мільярдів євро в рамках семирічного бюджету Європи спрямовуються на проблеми регіонів.

Тобто вони не розподіляються між країнами, вони розподіляються між 272-ма регіонами Європейського Союзу, в залежності від рівня економічного розвитку цих регіонів. Ключовий індикатор, який використовується в цій політиці, це валовий регіональний продукт на душу населення.

Отже, для тих регіонів, які мають цей валовий регіональний оригінальний продукт менше 75% від середнього по Європейському Союзі, отримується найбільший відсоток коштів від всіх структурних інвестиційних фондів.

Але кошти даються на проекти регіонального розвитку, які показують, що в результаті їх здійснення, утворюється економічний добробут.