Шериф для Руського Поля: у Тячівській ОТГ мріють про муніципальну варту

Шериф для Руського Поля: у Тячівській ОТГ мріють про муніципальну варту

У Тячівській об’єднаній громаді переконані, що децентралізація має продовжуватися, й чекають нових повноважень.

Автор: Дмитро Синяк 

Рубали ліс та ініціативу

Інспектуючи новеньку дорогу, прокладену між селами Тячівської об’єднаної громади, ми несподівано зустрічаємо дуже колоритну фіру. Вона доверху наповнена спиляними та зрубаними стовбурами молодих дерев, на яких сидять двоє хлопців шкільного віку та чоловік років двадцяти п’яти. Ми з фотографом, діти асфальту, вирішуємо не пропускати такий яскравий кадр і просимо водія Тячівської міської ради пригальмувати. Я хочу, аби хлопці усміхалися у кадрі й весело махаю їм. Та вони реагують несподівано: побачивши фотоапарат, закривають обличчя руками та шапками.

- Чого це вони раптом? – спантеличено питаю у секретаря Тячівської міської ради Івана Крічфалушія.

- Та се вони… Мабуть, того… – мнеться він. – Одним словом, ліс вони крадуть, от що.

Я спершу гублюся, а потім кажу, що треба негайно щось робити. Треба заявити в поліцію. Повідомити лісників. Треба наздогнати тих хлопців і «взяти їх на замітку» врешті-решт.

 

Побачивши фотоапарат, хлопці закривають обличчя руками та шапками

 

- Тут у селі кожного другого можна «брати на замітку», – невесело усміхається пан Крічфалушій. – Для цього навіть не треба ловити їх на гарячому: достатньо лиш пройтися по хатах і глянути, у кого які дрова. – А в поліцію можна навіть не звертатися. То змарнований час. Вам там скажуть, що у поліцейських є важливіші справи, ніж крадіжки дров, якими у горах хоч греблю гати. І лісники вам нічим не зарадять. По-перше, хлопці не такі дурні, щоб красти дрова з лісгоспу. Вони, швидше за все, тягнуть їх з так званих колгоспних лісосмуг: таких у нас тут є трохи… А по-друге, ті дроворуби мають дозвіл на зрізання одного-двох сухих дерев. По ньому вони, щоправда, працюють місяцями. А коли їх ловлять, кажуть, що зрубали якраз оті дозволені дерева. Тому й ніхто цим не займається.

- Що ж робити? – не вгамовуюся я, дивлячись на фіру, яка стає дедалі меншою вдалині.

- У нас була ідея взяти під контроль колгоспні лісосмуги, – зітхає Іван Крічфалушій. – Для цього ми навіть створили комунальний лісгосп. Але все марно – на рівні Кабміну нам тоту ініціативу зарубали. А тепер-от, бачите, люди рубають ліси…

Ми ще деякий час стежимо за фірою, доки вона не зникає за рогом.

- Ну що, подивилися дорогу – їдеме далі? – бадьоро питає Іван Крічфалушій і командує водієві: – Давай до Руського Поля!

 

Нова дорога у Руському Полі

 

Добровольці Руського Поля

Понад п’ятсот років це село називалося Урмизьово, що в перекладі з угорської означає Панське Поле. За часів Угорщини Марамороську котловину, у якій розташоване село, ділили між собою панські роди Поганів та Новаків. Якийсь час цю місцину також називали Кривавим Полем – у давнину тут відбувалися запеклі битви. До часу цих битв відноситься і дивна гора Капуна, яка, мов перст, стоїть посеред рівнини. Подейкують, що насправді це курган, який насипало монгольське військо, проходячи цими місцями. Літописи свідчать, що між трьох річок – Капуна якраз стоїть між Тисою та двома її притоками – Тереблею та Тересвою, поховали одного з видатних воєначальників монгольського війська. За переказом, кожен воїн приносив на його могилу один шолом землі. А оскільки військо було величезним, висота кургану сягнула 100 метрів.

 

Цю легенду розповів мені руськополівський староста Василь Мірявець, поважний, впевнений у собі і вже сивий чоловік. З 2006 по 2015 роки він працював  сільським головою Руського Поля. Батько старости – Василь Юрійович – у 1980-1990 роках був головою радгоспу-мільйонера, який опікувався селом і навіть побудував у Руському Полі школу на 670 дітей. Зараз у двох навчальних корпусах цієї школи навчаються 613 учнів. Та оскільки населення Руського Поля невпинно зростає, незабаром школу треба буде розширювати, і Василь Мірявець сподівається у цьому на допомогу об’єднаної громади.

- Ми не мали сумнівів щодо об’єднання, бо іншого виходу не мали-м, – каже він. –  У 2006 році бюджет села формували близько 15 видів податків, і за цих умов у нас було близько 300 тис. грн власних надходжень за мінімальної потреби у 2,7 млн грн. І це я кажу тільки про захищені статті: зарплата, податки, комунальні витрати, харчування дітям… 2,4 млн грн ми витрачали на утримання двох дитячих садочків, третій були змушені закрити. Про будь-які капітальні ремонти за таких умов можна було тільки мріяти. У 2016 році у нас залишилося 4 податки, які разом давали нам 185 тис. грн власних надходжень. Проте того ж року, відразу після об’єднання, на відновлення інфраструктури Руського Поля було виділено 5 млн грн, а цьогоріч ми маємо отримати вже 7,8 млн грн. Наступного року, якщо Бог поможе, отримаємо ще близько 9 млн грн. Це я кажу, не рахуючи захищених статей, це виключно на інфраструктурні видатки!

 

Староста Руського Поля Василь Мірявець: "Бюджет села тепер отакий!"

 

Коло будинку сільради височіє стела, подібну до якої можна побачити чи не у кожному українському селі. Такі стели присвячували радянським бійцям, які поклали свої життя у Другій Світовій війні. Однак у руськополівській стелі щось видається мені незвичним. Вдивляючись у написи на камені, нарешті розумію що саме. Незвичним є напис: «Воїнам-добровольцям…»

- До чого тут добровольці? – питаю я у Василя Мірявця. – Хіба військомати цікавила добра воля тих, кого вони призивали?

- Тутешні військомати набирали бійців не до радянської, а до угорської армії, – усміхається староста. – Угорщина ж була союзником Німеччини. До радянського війська йшли самі лише добровольці. У селі є родини, у яких частина чоловіків воювала на боці Німеччини, а частина – на боці її ворога – Радянської Армії.

Стела біля сільради

 

- А тепер ви за кого? – задаю провокаційне запитання. – За Європу чи за Азію? За діючу владу чи проти неї?

Василь Мірявець відповідає не відразу.

 

Розумні люди

- Я вам так скажу: відколи ми увійшли до громади, у нас з’явилася дорога, один дитсадочок капітально відремонтували, в іншому замінили систему опалення, а також всі вікна та двері. У нас з’явилося міні-футбольне поле 40 х 22 метри зі штучним покриттям. Ми відремонтували амбулаторію та відкрили спортивний зал із греко-римської боротьби. Щороку, з моменту об’єднання громади,  на поточні ремонти кожної з наших шкіл йде не менше ніж 200 тис. грн. А ще руськополівська школа отримала 2,5 млн грн на капітальні видатки. Мені страшно згадувати ті часи, коли я, щоб відремонтувати дах сільради, просив у районній адміністрації 53 тис. грн, а мені відповідали: «Немає!» Під кінець року виділили 20 тис. грн, які я так і не зміг освоїти. Адже не можна ремонтувати тільки півдаху! Розпорядником власних коштів сільрада ніколи не була. Причому ми могли навіть мати гроші на своїх рахунках, але використати їх без дозволу з Києва не мали права. Що я хочу цим сказати? Що у нас все кардинально змінилося. І я – за ці зміни. Ось така моя політична позиція.

- Не боїтеся, що Тячів поглине Руське Поле? – ставлю запитання, дуже актуальне серед багатьох необ’єднаних громад.

- От, наприклад, місто Ужгород поглинуло село Минай, – спокійно відповідає Василь Мірявець. – Чи стало від цього гірше жителям села? Анітрохи. Чи щезло село з карти? Ні. Чи має воно самоврядування? Так. А ще воно має набагато більше грошей, ніж мало перед приєднанням до Ужгорода. І так само й ми: нічого не втратили, тільки здобули.

- Люди у селі одразу підтримали об’єднання?

- Вони перед тим мали непоганий урок, переживши закриття одного з трьох дитячих садочків. Район просто не виділив гроші на нього, і нам нічого не залишалося, крім як закрити цей садочок. Тоді усі зрозуміли, що не варто бути залежними від району. Нещодавно я, до речі, в одному з двох садочків, що залишилися, відкрив додаткову групу.

Василь Мірявець переможно дивиться на мене. Я теж радію його успіхам.

У дитсадку відкрили нову групу

Громадська варта

- Мабуть, і власні доходи у вас зросли? – чекаю я на продовження списку перемог. – Ви ж тепер, мабуть, і земельного податку більше збираєте, і акцизу.

- Акцизу більше не стало, бо заправок не маємо, – хитає головою Василь Мірявець.

- Але ж алкоголем у вас тепер торгують законно? Ви ж, мабуть, навели у цьому лад? Позакривали незаконні «розливайки»?

- Я що, поліція? – дивується староста. – Як я можу закрити «розливайку»? Посварити її власників – так, можу. Але не більше. Лаю їх, а вони мені кажуть: «Васильовичу, та я вже не продаю!» А я, хочете, покажу хати, у яких торгують з-під поли горілку. І вам там наллють!

- Та ви не мені показуйте, а поліції! – кажу я, мимоволі згадуючи фіру з краденим лісом. – Чи хоча б фіскальній службі.

- Ну, фіскальна служба навіть права не має заходити до чужої хати. Тільки до магазину, де і так все зазвичай продається законно. А поліція… Поліція таким не займається. Тут один дільничний на п’ять великих сіл – йому не до незаконних продажів алкоголю. І ще не до багатьох інших справ. Не до неправильного паркування, через яке страждають законослухняні люди, не до дрібних крадіжок. От, наприклад, у нашому селі парафіяни нещодавно зловили крадія, який поцупив болгарку під час ремонту у церкві. Викликали поліцію. Вона приїхала за дві (!) години. Чотири здорових хлопці ще зо дві години все ретельно описували і відбирали покази свідків. А потім просто розвернулися та поїхали, не взявши із собою крадія. Виявляється, що час, протягом якого можна, згідно закону, висунути звинувачення і заарештувати злодія, вже минув. Люди були у шоці…

Якийсь час Василь Мірявець мовчить, очевидно, не знаючи, чи варто продовжувати. Та згодом все ж таки продовжує:

- От у одному з селищ району – Усть-Чорній питання по незаконному гральному бізнесу підняли на нараді в РДА, і там наказали організувати перевірки з поліцією. Все зробили, як книжка пише: викрили кілька салонів, все задокументували. Виявилося, що ці салони оформлені на підставних осіб, фактично на дітей. Ну, цих дітей оштрафували на кількасот гривень, справжній власник гральних салонів ці штрафи заплатив і переоформив салони на інших дітей. Ну й салони працюють далі.

- Але ж є і податкова поліція! – не здаюся я.

- Вона-то є, але повноваження їй обрізали. І тепер вона нічого не може. Виходить замкнене коло.

Тячівська міськрада співпрацює з поліцією, але не може змусити її розслідувати дрібні злочини

 

- Нам би громадську варту, – підказує рішення Іван Крічфалушій. – Ми би взяли на роботу чоловік вісім, і нехай би вони займалися отакими речами. А поліції залишиться виключно боротьба з криміналітетом. Та що поробиш, коли законопроект про громадську варту застряг у Верховній Раді.

- А ще ми не проти обирати шерифа, – додає Василь Мірявець. – На начальника поліції, якого призначають з Києва, ми не маємо жодного впливу. Хіба що можемо не виділити управлінню поліції бензин, коли там попросять. Але тоді поліцейські візьмуть бензин в одній із сусідніх сільрад. Яким, за нинішніх умов, може бути діалог місцевої влади з поліцією? От, наприклад, приходили поліцейські на громадські слухання у Руському Полі, люди їм казали: «Хлопці, нам треба те-то і те-то». Вони кивали головами. Та на тому все й закінчилося…

- Чому місцева влада не може сама вирішити місцеві питання, які стосуються дрібних правопорушень, встановлення дорожніх знаків тощо? – знов вставляє Іван Крічфалушій. – Чому ці питання вирішують без нас? Адже у нас децентралізація! То давайте продовжувати реформу!

 

Замість постскриптуму

Незважаючи на кілька серйозних запитань, які залишилися без відповіді, я їхав з Руського Поля з відчуттям задоволення. Адже тут почали піднімати проблеми, якими не ніхто не цікавився десятиліттями. Вперше за роки незалежності люди зрозуміли, що таке самостійна і спроможна громада. Вперше вирішили навести у себе лад. Вони наввипередки пропонують рішення різних проблем, вони звертаються до центральної влади із вимогою змін. І таке відчуття, що ці зміни не забаряться. Адже політики так чи інакше мусять робити те, що вимагають від них люди.

Фото Олега Баклажова

Матеріал створено за сприяння Швейцарсько-українського проекту «Підтримка децентралізації в Україні» DESPRO

Теги:

стаття

Область:

Закарпатська область

Громади:

Тячівська міська об’єднана територіальна громада

Джерело:

Поділитися новиною:


Читайте також:
93a9c258312bb0feb7e2ccd487d9cae9

20 квітня 2018

Сосницька ОТГ: перші самостійні кроки

Майже півроку, як утворилася Сосницька об’єднана територіальна громада. Її площа — понад 311 квадратних кілометрів...

19ac5760e891fff7d4f2e84ddec48ca1

17 квітня 2018

Скейт-парки, пейзажі в під'їздах і власна...

Відкриття скейт-парку, мініфутбольного поля зі штучним покриттям, радіостанції, медіатеки — це все відбулось в один...

9dc73548ec5b1582574f4dd6c8a3f809

06 квітня 2018

На берегах Голубого Дунаю, - інтерв'ю з головою...

Голова Тячівської об’єднаної громади Іван Ковач про особливості децентралізації по-закарпатськи. Автор: Дмитро...