Обговорення

Питання № 1105

Питання №1105 від 31.05.2015
Кращу сільську раду хочуть приєднати до райцентру Коли чиновники говорять про необхідність об'єднання територіальних громад, то переважно наводять приклади малих сіл, громади яких мають дотаційні бюджети й не спроможні себе забезпечити. Таких громад багато і їм справді треба об'єднуватись задля виживання. Але що робити із спроможними громадами, які мають ефективне самоврядування, нормальний бюджет, відповідну інфраструктуру? Однією з таких, наприклад, є громада села Великий Хутір Драбівського району, яка разом із сільцем Ашанівка нараховує 903 двори та 2000 постійних мешканців. Серед них: 1163 працездатні особи, 712 пенсіонерів, 135 дітей шкільного віку, 90 дошкілнят... Великий Хутір ‒ одне з найбільших сіл Драбівського району і за чисельністю, і за розмірами, бо розтягнулося майже на 12 км. До 1918 року це був волосний центр Золотоніського повіту Полтавської губернії, який об'єднував 12 навколишніх сіл і хуторів. Тоді ж почала формуватись і соціальна інфраструктура Великого Хутора, яка забезпечувала життєдіяльність місцевого населення. Та й зараз село має розвинену інфраструктуру, яка дозволяє селянам отримувати соціальні, медичні, культурно-освітні та інші послуги. Зокрема, на території Великого Хутора розташована загальноосвітня школа I-III ступенів, дитсадок, амбулаторія сімейної медицини, будинок ветеранів, відділення зв'язку, будинок культури і клуб, дві бібліотеки, краєзнавчий музей. Крім того, тут працюють 3 приватно-орендних сільгосппідприємства, 6 фермерських господарств та зо два десятки приватних підприємців, які забезпечують основні надходження до місцевого бюджету і щорічно виділяють сотні тисяч гривень благодійної та спонсорської допомоги на соціальний розвиток та благоустрій села, підтримку культурно-мистецьких заходів тощо. Мабуть, не випадково кілька років тому Великохутірська сільська рада стала переможцем щорічного обласного конкурсу й була визнана кращою сільрадою на Черкащині. Тепер же згідно із перспективним планом об'єднання територіальних громад, вона має припинити своє існування, а великохутірській громаді пропонують об'єднатися з територіальною громадою сусіднього селища Драбів та з 18 іншими сільськими громадами. Звичайно, такі перспективи не влаштовують ні депутатів Великохутірської сільської ради, ні членів виконавчого комітету. Тому в них виникають закономірні питання: з якою метою влада хоче позбавити великохутірську громаду свого органу самоврядування? Хто після цього опікуватиметься соціальною сферою та благоустроєм села? Чи не погіршиться якість та доступність публічних послуг, які зараз надає сільська рада? Відповіді на ці та інші питання ми шукали разом із секретарем сільскої ради Ніною Олександрівною Шинкаренко, яка наразі ще й виконує обов'язки сільського голови. Отож, вона розповіла про те, чого, мабуть, не знають ні київські, ні місцеві реформатори, або знають та не подають виду. Наприклад, тільки за п'ять місяців нинішнього року Великохутірською сільрадою було видано місцевим жителям 560 різних довідок та вчинено на їхнє прохання більше 200 нотаріальних дій. Часто для оформлення таких дій секретар сільської ради сама змушена їхати до своїх односельців додому, бо багато з них - це люди похилого віку та інваліди, які часто навіть не можуть вийти за поріг своєї хати. Службового транспорту сільська рада не має, тому секретар ради пересувається на власному моторолері. І не скаржиться. В перспективі ж, якщо у Великому Хуторі ліквідують сільську раду, то щоб отримати елементарну довідку або, скажімо, оформити заповіт, великохуторянам доведеться їхати за 15 км до Драбова. А це додаткові витрати і часу, і грошей. Бо сьогодні за вчинення нотаріальних дій сільрада справляє державне мито в сумі 80 гривень, а приватні нотаріуси, які працюють в райцентрі, за надання подібних послуг правлять близько 200 гривень. Але робота сільської ради полягає не тільки у видачі довідок та вчиненні нотаріальних дій. Практично щодня в.о. сільського голови і її помічникам (всього у штаті Великохутірської сільради працює 8 осіб) доводиться вирішувати земельні питання, розглядати заяви про надання матеріальної допомоги різним категоріям громадян, опікуватись проблемами місцевої школи, дитсадка, амбулаторії сімейної медицини. Зараз, приміром, готуються до оздоровлення дітей і вже виділили для цього з сільського бюджету 25 тисяч гривень. Велику увагу приділяє сільська рада і місцевій медицині. Колись у Великому Хуторі була своя лікарня із стаціонарним відділенням, станція швидкої допомоги і навіть пологове відділення. Наразі від усього цього залишилась лише амбулаторія сімейної медицини із денним стаціонаром на 6 ліжок. Амбулаторія фінансується з державного бюджету через районний. Попри це позаминулого року за рахунок спонсорських коштів сільська рада придбала для неї сучасний кардіограф, а вже нинішнього виділила 220 тисяч гривень на придбання автомобіля швидкої допомоги. Ну, і ще такий штрих. При мені в сільську раду зателефонували з районної лікарні й повідомили, що незабаром у Великий Хутір прибуде пересувний флюорограф для проведення профілактичного огляду мешканців села. Але сільська рада має забезпечити автомобіль пальним. І хоч це зовсім не відноситься до компетенції самоврядного органу, секретар сільради запевнила, що пальне знайдуть, щоб жителі села змогли отримати належні медичні послуги. А тепер давайте подумаємо, хто буде опікуватись всіми цими питаннями, коли в селі не буде своєї влади? Хто коситиме бур'яни і боротиметься із несанкціонованими сміттєзвалищами? Хто надаватиме допомогу одиноким громадянам і т.д.? Теоретично ‒ сільський староста, посада якого передбачена законом про добровільне об'єднання територіальних громад. Але, по-перше, досі не відомо які повноваження матиме староста і як його обиратимуть. А, по-друге, хотів би я побачити ту людину, що захоче звалити на свої плечі увесь тягар місцевих проблем, з якими сьогодні ледь справляється вся сільська рада. І це вже не теорія, а реальне життя. У пошуку альтернативи Допускаю, що прочитавши мою статтю, чиновники, які тихцем вже накреслили для себе план об'єднання територіальних громад, звинуватять мене в лобіюванні інтересів Великохутірської сільської ради чи навіть конкретних осіб. Так воно і є. Я народився і виріс у Великому Хуторі, тут мешкають мої батьки і друзі дитинства, тут могили моїх предків. Тому мені, тимчасовому мешканцю Харкова, зовсім не байдуже, яким буде завтрашній день мого села і чи матиме воно хоч якусь перспективу, хто опікуватиметься його щоденними проблемами і клопотами моїх земляків. Отож, насамперед, я лобіюю їхні інтереси і сподіваюся, що мої аргументи, принаймні, будуть почуті. Тим більше, що вони спираються не тільки на спонтанні емоції, а й конкретні розрахунки та на затверджену Урядом Методику формування спроможних територіальних громад. До речі, один з розробників названої Методики Анатолій Ткачук, який представляє “Інститут громадянського суспільства”, в інтерв'ю “Українській правді” заявив, що цей документ має низку суттєвих вад і допускає найрізноманітніші тлумачення. Отже, Методика не є догмою, від якої не можна відступати. Скоріше, це загальне керівництво до дій, в основі яких має бути творчий і виважений підхід, а не кабінетно-бюрократичні рішення. Отож, якщо творчо і виважено підійти до формування спроможних територіальних громад на території Драбівського району, то не важко буде дійти висновку, що потенційним центром однієї з таких громад може бути село Великий Хутір, яке має відповідний кадровий потенціал, розвинену інфраструктуру, необхідну кількість адміністративних приміщень. Крім громади самого Великого Хутора та села Ашанівки навколо цього центру можуть об'єднатися громади найближчих сіл: Вершини Згарської (240 жителів), Рождественського (243), Рецюківщини (497) та Безбородьок (1017). Також доцільно вивчити питання про об'єднання з Великохутірською громадою громади сусіднього села Скориківки, яке разом із жителями с. Львівка нараховує 580 осіб. Наразі ці два села відносяться до Золотоніського району Черкаської області, але історично пов'язані саме з Великим Хутором. Важливо, що більшість названих сіл (за виключенням Рождественського та Вершини Згарської) зв'язані між собою дорогами з твердим покриттям і знаходяться в зоні допустимої транспортної доступності. Таким чином, навколо Великохутірської громади можуть об'єднатися 5 менших громад, що дозволить сформувати спроможну територіальну громаду й забезпечити ефективне управління місцевим розвитком. Але це тільки теоретично. Бо, як і багато інших практиків місцевого самоврядування, я не вірю в те, що сільські голови або депутати сільських рад можуть домовитися про таке об'єднання на добровільних началах і найближчим часом запустити цей важливий процес. Отже, треба шукати нові механізми реалізації адміністративно-територіальної реформи, які враховуватимуть не тільки державні інтереси, а й інтереси кожного міста, селища чи села. А для цього потрібен час і гроші. Віктор Козоріз, с. Великий Хутір - Харків

Відповідь:

ТОП-16 питань

Децентралізація – це передача значних повноважень та бюджетів від державних органів органам місцевого самоврядування. Так, аби якомога більше повноважень мали ті органи, що ближче до людей, де такі повноваження можна реалізовувати найбільш успішно.


Місцеве самоврядування – це коли мешканці в містах, селах, селищах самі господарюють у себе вдома. Люди обирають місцеві ради та їх голів. Їх і вповноважують вирішувати більшість важливих питань.
Органи місцевого самоврядування відповідають за шкільну і дошкільну освіту, охорону здоров’я первинного рівня (поліклініки, фапи), заклади культури, благоустрій – освітлення вулиць, стан доріг, прибирання, громадський порядок і багато інших, важливих повсякденних питань.
Суть реформи: віддати право самостійно вирішувати всі ці питання громадам – мешканцям міст, сіл, селищ.
Було, але дуже обмежене. Щоб зробити щось корисне в своєму місті, місцевій владі треба мати на це кошти. А власних коштів у місцевих влад майже й не було. Ті податки, що сплачували підприємства і люди, які там працювали, чи не повністю забирали в Київ – в держказну. Далі з Києва чиновники вирішували – кому і скільки дати. Часто рішення, чи дати на місцеві потреби гроші – приймали через «відкат». На всіх рівнях – в міністерствах, в обласних адміністраціях, районних.
Насправді в Україні існувало не самоврядування, а корупційна вертикаль. Її щороку зміцнювали. Тож місцеве самоврядування якщо й могло якось діяти, то всупереч системі, а не завдяки їй.
Через децентралізацію влади. Реформа місцевого самоврядування передбачає: право вирішувати – тобто передачу повноважень, і спроможність - тобто передачу коштів громадам. Це буде закріплено і в Конституції України, і у багатьох законах. Це визначить нові правила, як працюватиме система влади.
Слід ліквідувати усі ті надбудови, які створювали, аби лиш централізувати владу й фінанси. Для цього треба змінити багато законів.
Суть перетворень, що пропонує реформа децентралізації: органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування нарешті почнуть займатися властивими для них справами. Й люди отримають можливість творити (через вибори) органи місцевого самоврядування у громаді, районі та області.
Своєю чергою, органи місцевого самоврядування різних рівнів –громади, району, області – отримають повноваження, та під повноваження – необхідні ресурси. Буде запроваджено відповідальність органів місцевого самоврядування перед виборцями за ефективність своєї роботи, а перед державою – за законність.
У старій системі влади багато в регіоні залежало від голови ОДА – «губернатора». Він був абсолютною владою на території регіону. Так само, як практично вся влада в Україні була зосереджена в руках Президента. Дехто вірить , якщо, мовляв, такий голова буде обраний людьми, то все одразу зміниться, і цей керівник дбатиме про людей. Насправді, якщо у будь-кого багато влади, то це не демократія. Так можемо отримати країну не з одним, а з понад двадцятьма князьками у своїх регіонах.
Коли повнота влади переходить на місцевий рівень, на той рівень, який є найближчим до людей, – це і є справжня децентралізація. На вищому рівні (район, далі – область, держава) залишаються лише ті питання, які є спільними для громад. На обласному (регіональному) рівні це спеціалізована медицина, вищі навчальні заклади, дороги обласного значення, напрями регіонального економічного розвитку тощо.
У цьому ж і принципова відмінність передачі повноважень при децентралізації vs федералізації. У децентралізованій унітарній державі є найбільш спроможними два рівні публічної влади: національний, та місцевий. Саме тут принципова відмінність від федеративної держави, де навпаки – домінуючий рівень є регіональний і найбільше повноважень та ресурсів збирають на рівні регіону.Така концентрація призводить до формування регіональних політичних еліт, які не дуже готові для національного рівня, але надто амбітні, щоб залишатися регіональною елітою. Їм здається, що саме вони є більш кваліфіковані, ніж місцеві чи національні еліти, і що саме регіон має все більше перебирати на себе повноважень. Так починається регіональний сепаратизм.
Федералізація означає передачу значних повноважень на рівень регіонів (області), а реформа місцевого самоврядування робить ставку на громади (людей).
Передавати ресурси і повноваження лише на регіональний рівень - ризиковано. Адже так можна відтворити централізовану та корумповану систему влади, тільки на регіональному рівні.
Але є й інші ризики. Побудова влади за федеральним принципом загрожує тим, що місцеві політики можуть роздмухувати сепаратизм. І використовувати задля цього місцевих мешканців, протиставляти людей. Замість того, аби опікуватись благоустроєм на місцях. Найголовніше – федералізація створить проблеми для ухваленні рішень у країні в цілому. Серед федерацій такі приклади є, коли політики блокують одне одного замість пошуку спільного рішення. Сепаратисти є в різних країнах, особливо це характерно для федеративних країн, а також для країн, де регіони мають надмірні повноваження.
Чим більше життєво важливих і дійсно актуальних для людей питань буде виведено за межі політики, тим більше люди виграють і тим стабільніше житиме Україна. Сьогодні важливо створити сильне місцеве самоврядування як основу єдиної стабільної України, а решту питань (мовних, культурних особливостей окремих територій) можна вирішувати поступово шляхом конструктивного політичного діалогу.
Коли формуватиметься перелік повноважень місцевого самоврядування на різних рівнях (громада – район – область), в обговоренні візьмуть участь представники органів місцевого самоврядування, у тому числі, зі східних та південних регіонів країни. Так, як це було, коли формували Концепції реформи.
На обласному та районному рівнях обиратимуть депутатів відповідних рад. Вже ради будуть обирати голів рад, які очолять виконкоми. Така система сьогодні працює в містах. І досить непогано навіть в умовах централізованої влади. Відмінність лиш у тому, що у містах голів мешканці обирають прямим голосуванням. Це виправдано, бо у міських голів (рівень громади) – великий обсяг завдань, а буде ще більший. На рівні району та області, коло завдань буде вужчим. Та й міський голова (голова громади) буде ближче до людей – мешканцям легше його контролювати, тоді як керівників вищого рівня контролюватимуть депутати.
Ні. В цьому полягає одна з важливих рис місцевого самоврядування. На кожному рівні є свої повноваження (завдання, чим займаються). Вони не перетинаються. Ті, хто, відповідає за ремонт доріг обласного значення, не має командувати тими, хто займається місцевими дорогами. В цьому немає потреби. Органи місцевого самоврядування підпорядковуються тільки закону і тим людям, які їх обирають.
За роки незалежності усі ті, хто не хотіли реформувати місцеве самоврядування, говорили, начебто громади не готові взяти на себе управління. Мовляв, нема підготовлених кадрів, на місцях буде хаос і корупція.
Це лиш відмовки.
Подивимося на сусідів в Європі. Практично усюди система влади побудована саме таким чином. І доводить свою ефективність. Чому? Бо якщо проблеми вирішують ті люди, які реально їх відчувають, то вони й зацікавлені в тому, щоб зробити все якнайкраще.
Помилково вважати, що на місцях люди гірші – менш чесні, менш освічені, менш відповідальні, аніж столичні чиновники. Утім, місцеві мешканці справді хочуть розвивати свою громаду (село, селище чи місто) – тож будуть шукати найкращі рішення, а також - вчитись. Ще й самі люди будуть на своїх місцевих обранців тиснути, щоб вони працювали професійно і відкрито. Тому нова система швидко почне сама себе вдосконалювати, залучати нових, грамотних і відповідальних людей. А завдання держави на етапі реформи – допомогти людям на місцях освоїти нові повноваження.
Головними, хто контролюватиме владу на місцях, є самі люди. В законі про місцеве самоврядування обов’язковими нормами є залучення мешканців – членів громад – до роботи спільно. Також має бути закон про місцевий референдум, який, дозволить відкликати депутатів місцевих рад і голів громад. Чим сильнішою буде громада, тим сильнішим буде місцеве самоврядування.
Реформа передбачає створення й державних представництв. Мова йде про невеликі структури, основними функціями яких є контрольно-наглядова (вони стежитимуть за дотриманням законодавства органами місцевого самоврядування) і координаційна (координація роботи органів держвлади на території). Якщо органи місцевого самоврядування приймуть незаконні рішення, голови держпредставництв зможуть зупинити такі рішення і звернутись до суду.
В старій системі органи місцевого самоврядування завжди були на другорядних позиціях. На них покладали відповідальність, але не забезпечували інструментами.
У концепції реформи і у пропозиціях щодо змін в Конституції чітко сказано: повноваження органів місцевого самоврядування мають забезпечити фінансами.
Органи місцевого самоврядування матимуть, зокрема, частку від загальнонаціональних податків (а не тільки дотації). Якщо у місцевої влади через державні рішення виникнуть додаткові витрати, то це теж компенсує держава.
Механізм розподілу податків між органами різного рівня і державою визначать у змінах до Бюджетного кодексу. Ці процеси моделюють спільно з польськими експертами. Фахівцями, які вже робили такі розрахунки для реформи місцевого самоврядування в Польщі.
Реформа не передбачає змін меж областей (регіонів). Змінимо систему управління на обласному рівні.
Якщо говорити про рівень районів і громад, то варто знати: в Україні нерівномірний адміністративно-територіальний поділ. Всього в країні близько 12 000 громад (сіл, селищ, міст), серед яких є навіть громади, де менше ста осіб. Створити повноцінне самоврядування в такому селі неможливо. Тому реформа підштовхне громади до об’єднання.
Будуть стимули саме для добровільного об’єднання невеличких громад. Серед законопроектів, що підготовлені в рамках реформи, - закон про добровільне об’єднання громад і про співпрацю між громадами.
Ці закони визначають механізм, як громади можуть об’єднувати зусилля. Щоб вирішити прості спільні проблеми. А право громад – вирішувати, скористатись цим, чи ні. Та чим більш сильними, спроможними (гроші, ресурси) будуть громади, тим більше функцій зможуть виконувати для мешканців та розвитку своїх територій.
Сьогодні можна лише з жалем говорити, що така реформа не відбулась раніше. У центральної влади не було волі, рішучості і готовності поділитись повноваженнями та ресурсами.
Пострадянські і постсоціалістичні країни, які провели реформу, сьогодні значно випереджають Україну в соціально-економічному розвитку. Завдяки реформі вони включили в роботу те, що є найбільш цінним капіталом будь-якої держави, – інтереси людей. І навпаки прибрали головну перешкоду на шляху успіху та добробуту, – корупцію.
Реформа, яка передбачає передачу в місцеві бюджети частки загальнонаціональних податків, створює економічну зацікавленість громад в розвитку нових виробництв, підтримці бізнесу тощо.
Децентралізація і дерегуляція прибирає штучні перешкоди для бізнесу і підприємницької діяльності – зайві дозволи, інстанції, надмірний контроль. Так країна почне оживати. Окрім того, активні, спроможні та зацікавлені громади – головний рушій на територіальному рівні. Вони стануть підтримкою тих змін, над проведенням яких працює уряд. Тому без реформи місцевого самоврядування всі інші реформи приречені на невдачу – так вже було в попередні роки.
Поглянемо на досвід мешканців Центральної та інших країн Східної Європи. Коли децентралізація проходила у Польщі, падіння економіки на рік становило близько 10%, інфляція – близько 500% на рік. На кордонах стояли тоді ще радянські війська. І все ж Польща зробила цю реформу, а сьогодні готова допомогти українцям повторити успіхи та не припуститись помилок, які були на шляху децентралізації.
Те, що пропонує реформа децентралізації, відповідає потребам громадян України, де б вони не мешкали. Повноцінне місцеве самоврядування покаже перспективи розвитку держави. Дасть можливості кожній людині знайти своє місце і впливати на цю перспективу через участь в житті громади, в тому числі економічному. Головне – це поверне людям відчуття власної гідності та спроможності самореалізовуватись в своїй країні.
Важливо ще, що реформа місцевого самоврядування йде в узгодженні з реформою регіональної політики. Так ініціатива знизу має бути підтримана зверху. Завданням державної регіональної політики є підтримка стратегічних для регіонів проектів. Треба «підтягнути» регіони, які відчувають більш гострі економічні труднощі. Саме створення повноцінного місцевого самоврядування, яке може діяти – це передумова розвитку регіонів якраз з врахуванням їх особливостей.
Також у законопроекті про об’єднання громад сказано, що мають враховуватись історичні, природні, етнічні, культурні та інші фактори. Такі, що впливають на стійкість новоутвореної об’єднаної громади.
Концепцію реформи уряд сформував і схвалив на початку квітня 2014 року.
Вже підготовлені і направлені в парламент пропозиції щодо змін у Конституції України. Конституційні зміни необхідні, адже поки там закріплена нинішня система влади з обласними та районними держадміністраціями, недостатніми повноваженнями і фінансовим забезпеченням громад.
Весь пакет законопроектів напрацьовують і скеровують до Верховної Ради. Закон про співробітництво територіальних громад, а також державний бюджет із значним розширенням дохідної бази місцевими бюджетами, які відповідають баченню реформи, прийняті 2014 року. Також була прийнята Державна стратегія регіонального розвитку 2020. У 2015 році мають бути прийняті всі необхідні закони для реформи, та проведені зміни до Конституції, які забезпечать імплементацію реформи вже з поточного року. Та й зрештою, в кінці року можна буде провести місцеві вибори на новій основі, що забезпечить здійснення управління та розвитку громад і територій обраними місцевими радами, які назначатимуть виконкоми, й нестимуть пряму відповідальність перед громадами.
Після Президента, уряду, експертів з європейських інституцій, слово за парламентом. Критичне значення має позиція народних депутатів. Сьогодні громадянський обов’язок всіх, хто розуміє нагальність реформи місцевого самоврядування в Україні, усіма доступними методами впливати на народних депутатів. Аби ті підтримали реформу. Якщо парламент проголосує відповідні зміни до Конституції і надасть конституційну основу для реалізації реформи, такий парламент виконає історичну місію і ввійде в підручники історії України.