Обговорення

Питання № 1060

Питання №1060 від 14.05.2015
Добрий день. Наше село має 1500 жителів. На сьогодні фізично має сільську раду, будинок культури, мед. пункт (з січня ц.р. його перенесли до бюджету районної лікарні), школу і садок ( теж згідно нового законодавства ц.р. на бюджеті райосвіти) - які витрати сільський бюджет повинен буде нести, якщо село відмовиться від обєднання з іншими громадами? Чи ці всі заклади переведуть на наш бюджет - то які саме затрати будуть туди входити? (заробітна плата вчителів, медиків, вихователів, їжа, комунальні послуги?). Ви пишете - що без обєднання в громаді все залишиться як є - тобто майже всі податки будуть по накатаній схемі переходити в бюджет району? - але фізично ми повинні будемо тягнути більші затрати ніж до відмови від обєднання. Доходна частина Бюджету на рік у нас сягає десь 3 млн. грн. Які обовязкові видаткові статті ляжуть на наші плечі без обєднання з районом? Поясніть будь-ласка - і більше конкретики - менше загальних фраз. Можна з реальними прикладами. Будемо дуже вдячні.

Відповідь:
Дякуємо за запитання!
Хочеться одразу наголосити - фінансування освіти та медицини не залежить від процесу об’єднання громад. З початку цього року повноваження щодо фінансування освіти і медицини взяла на себе держава і виконує їх, надаючи відповідні субвенції місцевим бюджетам.
Медична та освітня субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам спрямовується на оплату поточних видатків відповідно закладів охорони здоров’я та таких типів навчальних закладів:
• загальноосвітні навчальні заклади усіх ступенів;
• шкільні відділення навчально-виховних комплексів “дошкільний навчальний заклад – загальноосвітній навчальний заклад”, “загальноосвітній навчальний заклад – дошкільний навчальний заклад”;
• спеціалізовані школи (школи-інтернати), включаючи школи-інтернати з поглибленим вивченням окремих предметів і курсів для поглибленої підготовки дітей в галузі науки і мистецтв, фізичної культури і спорту, інших галузях, ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою; ліцеї (ліцеї-інтернати); гімназії (гімназії-інтернати); колегіуми (колегіуми-інтернати);
• вечірні (змінні) школи;
• загальноосвітні навчальні заклади для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації: загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні санаторні школи-інтернати; спеціальні загальноосвітні школи-інтернати; загальноосвітні навчальні заклади для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячі будинки (крім дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей);
• спеціальні загальноосвітні навчальні заклади для дітей, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку, навчально-реабілітаційні центри.
Простими словами, незалежно від того, об’єднається ваше село з іншими селами, чи ні, фінансування освіти та медицини на мінімально необхідному рівні і надалі відбуватиметься за рахунок державного бюджету.
При цьому треба розуміти, що громада має право додатково понад обсяги субвенції вкладати гроші в розвиток закладів охорони здоров'я та освіти на своїй території.
Але чи можете зараз село з населенням 1500 жителів розвивати освіту і медицину? Відповідь очевидна…
Щоб мати таку можливість, громада має бути спроможною: мати фінанси, інфраструктуру, кадри і так далі. Добровільне об’єднання якраз і є механізмом створення таких спроможних громад.

ТОП-16 питань

Децентралізація – це передача значних повноважень та бюджетів від державних органів органам місцевого самоврядування. Так, аби якомога більше повноважень мали ті органи, що ближче до людей, де такі повноваження можна реалізовувати найбільш успішно.


Місцеве самоврядування – це коли мешканці в містах, селах, селищах самі господарюють у себе вдома. Люди обирають місцеві ради та їх голів. Їх і вповноважують вирішувати більшість важливих питань.
Органи місцевого самоврядування відповідають за шкільну і дошкільну освіту, охорону здоров’я первинного рівня (поліклініки, фапи), заклади культури, благоустрій – освітлення вулиць, стан доріг, прибирання, громадський порядок і багато інших, важливих повсякденних питань.
Суть реформи: віддати право самостійно вирішувати всі ці питання громадам – мешканцям міст, сіл, селищ.
Було, але дуже обмежене. Щоб зробити щось корисне в своєму місті, місцевій владі треба мати на це кошти. А власних коштів у місцевих влад майже й не було. Ті податки, що сплачували підприємства і люди, які там працювали, чи не повністю забирали в Київ – в держказну. Далі з Києва чиновники вирішували – кому і скільки дати. Часто рішення, чи дати на місцеві потреби гроші – приймали через «відкат». На всіх рівнях – в міністерствах, в обласних адміністраціях, районних.
Насправді в Україні існувало не самоврядування, а корупційна вертикаль. Її щороку зміцнювали. Тож місцеве самоврядування якщо й могло якось діяти, то всупереч системі, а не завдяки їй.
Через децентралізацію влади. Реформа місцевого самоврядування передбачає: право вирішувати – тобто передачу повноважень, і спроможність - тобто передачу коштів громадам. Це буде закріплено і в Конституції України, і у багатьох законах. Це визначить нові правила, як працюватиме система влади.
Слід ліквідувати усі ті надбудови, які створювали, аби лиш централізувати владу й фінанси. Для цього треба змінити багато законів.
Суть перетворень, що пропонує реформа децентралізації: органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування нарешті почнуть займатися властивими для них справами. Й люди отримають можливість творити (через вибори) органи місцевого самоврядування у громаді, районі та області.
Своєю чергою, органи місцевого самоврядування різних рівнів –громади, району, області – отримають повноваження, та під повноваження – необхідні ресурси. Буде запроваджено відповідальність органів місцевого самоврядування перед виборцями за ефективність своєї роботи, а перед державою – за законність.
У старій системі влади багато в регіоні залежало від голови ОДА – «губернатора». Він був абсолютною владою на території регіону. Так само, як практично вся влада в Україні була зосереджена в руках Президента. Дехто вірить , якщо, мовляв, такий голова буде обраний людьми, то все одразу зміниться, і цей керівник дбатиме про людей. Насправді, якщо у будь-кого багато влади, то це не демократія. Так можемо отримати країну не з одним, а з понад двадцятьма князьками у своїх регіонах.
Коли повнота влади переходить на місцевий рівень, на той рівень, який є найближчим до людей, – це і є справжня децентралізація. На вищому рівні (район, далі – область, держава) залишаються лише ті питання, які є спільними для громад. На обласному (регіональному) рівні це спеціалізована медицина, вищі навчальні заклади, дороги обласного значення, напрями регіонального економічного розвитку тощо.
У цьому ж і принципова відмінність передачі повноважень при децентралізації vs федералізації. У децентралізованій унітарній державі є найбільш спроможними два рівні публічної влади: національний, та місцевий. Саме тут принципова відмінність від федеративної держави, де навпаки – домінуючий рівень є регіональний і найбільше повноважень та ресурсів збирають на рівні регіону.Така концентрація призводить до формування регіональних політичних еліт, які не дуже готові для національного рівня, але надто амбітні, щоб залишатися регіональною елітою. Їм здається, що саме вони є більш кваліфіковані, ніж місцеві чи національні еліти, і що саме регіон має все більше перебирати на себе повноважень. Так починається регіональний сепаратизм.
Федералізація означає передачу значних повноважень на рівень регіонів (області), а реформа місцевого самоврядування робить ставку на громади (людей).
Передавати ресурси і повноваження лише на регіональний рівень - ризиковано. Адже так можна відтворити централізовану та корумповану систему влади, тільки на регіональному рівні.
Але є й інші ризики. Побудова влади за федеральним принципом загрожує тим, що місцеві політики можуть роздмухувати сепаратизм. І використовувати задля цього місцевих мешканців, протиставляти людей. Замість того, аби опікуватись благоустроєм на місцях. Найголовніше – федералізація створить проблеми для ухваленні рішень у країні в цілому. Серед федерацій такі приклади є, коли політики блокують одне одного замість пошуку спільного рішення. Сепаратисти є в різних країнах, особливо це характерно для федеративних країн, а також для країн, де регіони мають надмірні повноваження.
Чим більше життєво важливих і дійсно актуальних для людей питань буде виведено за межі політики, тим більше люди виграють і тим стабільніше житиме Україна. Сьогодні важливо створити сильне місцеве самоврядування як основу єдиної стабільної України, а решту питань (мовних, культурних особливостей окремих територій) можна вирішувати поступово шляхом конструктивного політичного діалогу.
Коли формуватиметься перелік повноважень місцевого самоврядування на різних рівнях (громада – район – область), в обговоренні візьмуть участь представники органів місцевого самоврядування, у тому числі, зі східних та південних регіонів країни. Так, як це було, коли формували Концепції реформи.
На обласному та районному рівнях обиратимуть депутатів відповідних рад. Вже ради будуть обирати голів рад, які очолять виконкоми. Така система сьогодні працює в містах. І досить непогано навіть в умовах централізованої влади. Відмінність лиш у тому, що у містах голів мешканці обирають прямим голосуванням. Це виправдано, бо у міських голів (рівень громади) – великий обсяг завдань, а буде ще більший. На рівні району та області, коло завдань буде вужчим. Та й міський голова (голова громади) буде ближче до людей – мешканцям легше його контролювати, тоді як керівників вищого рівня контролюватимуть депутати.
Ні. В цьому полягає одна з важливих рис місцевого самоврядування. На кожному рівні є свої повноваження (завдання, чим займаються). Вони не перетинаються. Ті, хто, відповідає за ремонт доріг обласного значення, не має командувати тими, хто займається місцевими дорогами. В цьому немає потреби. Органи місцевого самоврядування підпорядковуються тільки закону і тим людям, які їх обирають.
За роки незалежності усі ті, хто не хотіли реформувати місцеве самоврядування, говорили, начебто громади не готові взяти на себе управління. Мовляв, нема підготовлених кадрів, на місцях буде хаос і корупція.
Це лиш відмовки.
Подивимося на сусідів в Європі. Практично усюди система влади побудована саме таким чином. І доводить свою ефективність. Чому? Бо якщо проблеми вирішують ті люди, які реально їх відчувають, то вони й зацікавлені в тому, щоб зробити все якнайкраще.
Помилково вважати, що на місцях люди гірші – менш чесні, менш освічені, менш відповідальні, аніж столичні чиновники. Утім, місцеві мешканці справді хочуть розвивати свою громаду (село, селище чи місто) – тож будуть шукати найкращі рішення, а також - вчитись. Ще й самі люди будуть на своїх місцевих обранців тиснути, щоб вони працювали професійно і відкрито. Тому нова система швидко почне сама себе вдосконалювати, залучати нових, грамотних і відповідальних людей. А завдання держави на етапі реформи – допомогти людям на місцях освоїти нові повноваження.
Головними, хто контролюватиме владу на місцях, є самі люди. В законі про місцеве самоврядування обов’язковими нормами є залучення мешканців – членів громад – до роботи спільно. Також має бути закон про місцевий референдум, який, дозволить відкликати депутатів місцевих рад і голів громад. Чим сильнішою буде громада, тим сильнішим буде місцеве самоврядування.
Реформа передбачає створення й державних представництв. Мова йде про невеликі структури, основними функціями яких є контрольно-наглядова (вони стежитимуть за дотриманням законодавства органами місцевого самоврядування) і координаційна (координація роботи органів держвлади на території). Якщо органи місцевого самоврядування приймуть незаконні рішення, голови держпредставництв зможуть зупинити такі рішення і звернутись до суду.
В старій системі органи місцевого самоврядування завжди були на другорядних позиціях. На них покладали відповідальність, але не забезпечували інструментами.
У концепції реформи і у пропозиціях щодо змін в Конституції чітко сказано: повноваження органів місцевого самоврядування мають забезпечити фінансами.
Органи місцевого самоврядування матимуть, зокрема, частку від загальнонаціональних податків (а не тільки дотації). Якщо у місцевої влади через державні рішення виникнуть додаткові витрати, то це теж компенсує держава.
Механізм розподілу податків між органами різного рівня і державою визначать у змінах до Бюджетного кодексу. Ці процеси моделюють спільно з польськими експертами. Фахівцями, які вже робили такі розрахунки для реформи місцевого самоврядування в Польщі.
Реформа не передбачає змін меж областей (регіонів). Змінимо систему управління на обласному рівні.
Якщо говорити про рівень районів і громад, то варто знати: в Україні нерівномірний адміністративно-територіальний поділ. Всього в країні близько 12 000 громад (сіл, селищ, міст), серед яких є навіть громади, де менше ста осіб. Створити повноцінне самоврядування в такому селі неможливо. Тому реформа підштовхне громади до об’єднання.
Будуть стимули саме для добровільного об’єднання невеличких громад. Серед законопроектів, що підготовлені в рамках реформи, - закон про добровільне об’єднання громад і про співпрацю між громадами.
Ці закони визначають механізм, як громади можуть об’єднувати зусилля. Щоб вирішити прості спільні проблеми. А право громад – вирішувати, скористатись цим, чи ні. Та чим більш сильними, спроможними (гроші, ресурси) будуть громади, тим більше функцій зможуть виконувати для мешканців та розвитку своїх територій.
Сьогодні можна лише з жалем говорити, що така реформа не відбулась раніше. У центральної влади не було волі, рішучості і готовності поділитись повноваженнями та ресурсами.
Пострадянські і постсоціалістичні країни, які провели реформу, сьогодні значно випереджають Україну в соціально-економічному розвитку. Завдяки реформі вони включили в роботу те, що є найбільш цінним капіталом будь-якої держави, – інтереси людей. І навпаки прибрали головну перешкоду на шляху успіху та добробуту, – корупцію.
Реформа, яка передбачає передачу в місцеві бюджети частки загальнонаціональних податків, створює економічну зацікавленість громад в розвитку нових виробництв, підтримці бізнесу тощо.
Децентралізація і дерегуляція прибирає штучні перешкоди для бізнесу і підприємницької діяльності – зайві дозволи, інстанції, надмірний контроль. Так країна почне оживати. Окрім того, активні, спроможні та зацікавлені громади – головний рушій на територіальному рівні. Вони стануть підтримкою тих змін, над проведенням яких працює уряд. Тому без реформи місцевого самоврядування всі інші реформи приречені на невдачу – так вже було в попередні роки.
Поглянемо на досвід мешканців Центральної та інших країн Східної Європи. Коли децентралізація проходила у Польщі, падіння економіки на рік становило близько 10%, інфляція – близько 500% на рік. На кордонах стояли тоді ще радянські війська. І все ж Польща зробила цю реформу, а сьогодні готова допомогти українцям повторити успіхи та не припуститись помилок, які були на шляху децентралізації.
Те, що пропонує реформа децентралізації, відповідає потребам громадян України, де б вони не мешкали. Повноцінне місцеве самоврядування покаже перспективи розвитку держави. Дасть можливості кожній людині знайти своє місце і впливати на цю перспективу через участь в житті громади, в тому числі економічному. Головне – це поверне людям відчуття власної гідності та спроможності самореалізовуватись в своїй країні.
Важливо ще, що реформа місцевого самоврядування йде в узгодженні з реформою регіональної політики. Так ініціатива знизу має бути підтримана зверху. Завданням державної регіональної політики є підтримка стратегічних для регіонів проектів. Треба «підтягнути» регіони, які відчувають більш гострі економічні труднощі. Саме створення повноцінного місцевого самоврядування, яке може діяти – це передумова розвитку регіонів якраз з врахуванням їх особливостей.
Також у законопроекті про об’єднання громад сказано, що мають враховуватись історичні, природні, етнічні, культурні та інші фактори. Такі, що впливають на стійкість новоутвореної об’єднаної громади.
Концепцію реформи уряд сформував і схвалив на початку квітня 2014 року.
Вже підготовлені і направлені в парламент пропозиції щодо змін у Конституції України. Конституційні зміни необхідні, адже поки там закріплена нинішня система влади з обласними та районними держадміністраціями, недостатніми повноваженнями і фінансовим забезпеченням громад.
Весь пакет законопроектів напрацьовують і скеровують до Верховної Ради. Закон про співробітництво територіальних громад, а також державний бюджет із значним розширенням дохідної бази місцевими бюджетами, які відповідають баченню реформи, прийняті 2014 року. Також була прийнята Державна стратегія регіонального розвитку 2020. У 2015 році мають бути прийняті всі необхідні закони для реформи, та проведені зміни до Конституції, які забезпечать імплементацію реформи вже з поточного року. Та й зрештою, в кінці року можна буде провести місцеві вибори на новій основі, що забезпечить здійснення управління та розвитку громад і територій обраними місцевими радами, які назначатимуть виконкоми, й нестимуть пряму відповідальність перед громадами.
Після Президента, уряду, експертів з європейських інституцій, слово за парламентом. Критичне значення має позиція народних депутатів. Сьогодні громадянський обов’язок всіх, хто розуміє нагальність реформи місцевого самоврядування в Україні, усіма доступними методами впливати на народних депутатів. Аби ті підтримали реформу. Якщо парламент проголосує відповідні зміни до Конституції і надасть конституційну основу для реалізації реформи, такий парламент виконає історичну місію і ввійде в підручники історії України.