Обговорення



Децентралізація на відміну від федералізації – це якраз запобіжник від сепаратизму, від повторення ситуацій, які виникли у Криму, у Донецькій та Луганській областях.
Децентралізація передбачає чітке розмежування повноважень між місцевою і центральною владою, передачу найбільшої кількості повноважень на найнижчий рівень – рівень громади. При цьому у громаду передаються лише ті повноваження, у яких вона компетентна: початкова і загальна освіта, первинна медицина, житлово-комунальне господарство, будівництво, місцеві дороги, інфраструктура…
Питання ж оборони, національної безпеки, зовнішньої політики, прав і свобод громадян, забезпечення суверенітету, територіальної цілісності і незалежності України будуть виключно у компетенції центральної влади.
Якщо ж місцева влада перевищуватиме свої повноваження, порушуючи Конституцію чи законодавство України, у тому числі закликаючи до сепаратизму, або, як ви говорите, влаштовуватиме «терор місцеве населення», порушуючи права і свободи громадян, то незалежно в якій області це відбувається, держава матиме механізми для швидкої реакції і зупинки таких неправомірних рішень і дій через відповідні державні органи.
Перш за все, це питання налагодження ефективної співпраці на місцевому рівні. Передбачається, що в результаті реформи громадські організації (об’єднання) матимуть значні важелі впливу і контролю за вирішенням більшості проблемних питань громади. Виходячи з цього, місцева влада буде зацікавлена у тісній співпраці з ними.
Одне з головних завдань реформи полягає якраз у збільшенні інвестиційної приваблиівості терититорій. Один зі шляхів - передача земель, у тому числі і поза межами населених пунктів, в управління спроможним громадам. Це спростить бюрократичні процедури, землі громад стануть більш цікавими для внутрішніх і зовнішніх інвесторів.
Якось на ваше запитання дуже коротко і влучно відповів один з архітекторів реформи Анатолій Ткачук. Його 3-хвилинний відеокоментар є тут:
https://www.youtube.com/watch?v=vxMC9u8j4g0 - відповідь конкретно на ваше запитання – після першої хвилини.
Основна функція/обов’язок старости – зв’язок людей з владою об’єднаної громади. Тобто він наближає до мешканців свого села/селища соціальні та адміністративні послуги, більшість яких надаватиметься виконавчими органами, розміщеними у адміністративному центрі громади.
Отже у адміністративному центрі громади (селищі/місті) необхідності у старості немає, бо усі органи виконавчої влади розташовані і діють там безпосередньо, послуги вже максимально наближені до людей, що там мешкають.
Ще раз закцентуємо. Держава передає повноваження і ресурси громадам, які вона вважає спроможними – сьогодні це міста обласного значення і (поки що) райони. Саме туди зараз віддано найбільше повноважень і ресурсів. Тепер в один ряд з ними поставили ще й об’єднані громади.
Тобто сьогодні у невеликих громад з’являється можливість без отримання офіційного статусу міста обласного значення одержати такі ж повноваження і джерела надходжень, об’єднавшись з іншими громадами.
Для вже заможних громад об’єднання дає СТИМУЛ і ресурс (людський, земельний) для подальшого розвитку, для бідних - МОЖЛИВІСТЬ до такого розвитку у вигляді підтримки сусідів.
Відмовившись від ідеї об’єднання громад, ми не даємо бідним громадам навіть шансу жити краще.
Отже, ця реформа - це не сліпе вирівнювання «температури по лікарні», це, на думку авторів реформи, єдиний поки що варіант, який дає шанс усім без винятку громадам розвиватися, створювати якісний рівень життя на усіх територіях.
Реформа не шкодить і без того заможним громадам, натомість дає шанс тим, хто без сильного сусіда розвиватися не може –а це більшість сіл країни.
Іншого варіанту створення сильних і заможних територій, незалежно від того, місто це чи село, сьогодні немає.
Маємо нарешті починати йти шляхом, яким наші більш розвинені європейські сусіди успішно йдуть давно.
Це не зовсім так.
Якщо простими словами. Держава вперше за всю історію незалежності готова передати більшість повноважень, а також ресурсів під виконання цих повноважень, на найближчий до людей рівень – рівень громади. Але для того, щоб отримати ці повноваження, громада, зрозуміло, повинна бути спроможною надавати відповідний перелік послуг і мати тих, кому ці послуги надавати: достатню кількість дітей, молодих сімей, працюючого населення.
Такі спроможні громади в нас уже є – це усі обласні центри і міста обласного значення.
Щодо інших громад – вони тільки мають стати спроможними. Хто має встановити критерії спроможності? Звичайно, держава, бо вона ж віддає свої повноваження і ресурси під їх виконання.
Тому держава і розробила чіткі критерії спроможності, тобто показала, кому, яким громадам вона готова віддавати ці повноваження і ресурси.
А от ставати такою громадою, чи ні – справа добровільна.
Отже, об’єднання заради отримання повноважень і фінансів, тобто заради розвитку – це право органів місцевого самоврядування, а не обов’язок. Їхній обов’язок - у створенні гідного рівня життя людей. Якщо є можливість створити цей рівень життя без об’єднання, - будь ласка.
Там, де зараз є сільрада, староста буде обов’язково. Чи будуть старости в тих селах, де зараз сільрад немає, вирішуватиме рада об’єднаної громади. Якщо рада вирішить, що запроваджувати посаду старости у якомусь селі доречно, він там буде. Якщо ж ні, жителі села отримуватимуть відповідні послуги, як і раніше у найближчому селі/селищі, де староста є. До того ж очікується, що сам староста буде більш мобільний, відкритий і доступний для громадян, ніж нинішній сільський голова, в нього будуть більш широкі і чіткі повноваження, зрозумілий графік, який передбачатиме регулярні виїзди у кожне село, де він надаватиме послуги.
Формування місцевого бюджету буде таким, як і сьогодні. Об’єднання громад дозволяє залишати більше податкових надходжень у місцевому бюджеті, головне з яких – 60 % ПДФО, і спрямовувати їх на розвиток своєї території – на підвищення якості освіти, медицини, культури, ЖКГ, доріг тощо. Якщо село не хоче розвиватися, змушувати його до об’єднання на цьому етапі ніхто не має права.
Держава надає стимули для тих, хто хоче щось робити для власного розвитку, сама ж ініціатива до об’єднання має йти знизу.
Найближчим часом Уряд прогнозує кардинальну зміну структури ОДА.
«У вересні я внесу на розгляд Уряду пропозицію про реформування структур обласних державних адміністрацій. Буде реформування Кабінету Міністрів, відповідно структура ОДА має відповідати структурі уряду України... Прошу створити робочу групу щодо реформування структури обласних державних адміністрацій. Нам потрібно повністю сформувати нову структуру обладміністрацій», - сказав прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк ще всередині серпня (http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=248403968&cat_id=244276429)
У майбутньому ж взагалі очікується ліквідація ОДА і створення натомість інституту префектів, основною функцією яких буде нагляд і перевірка законності рішень органів місцевого самоврядування. Це передбачає прийнятий Верховною Радою у першому читанні законопроект щодо змін до Конституції у частині децентралізації.
Отже, скоріше за все, найближчим часом і протягом наступних двох років відбуватиметься реформування структури теперішніх ОДА з огляду на зміну системи врядування в Україні взагалі.
Більш детальну інформацію очікуємо найближчим часом, коли буде представлено офіційні пропозиції Уряду з питання реформування ОДА.
Децентралізація – реформа, яка дійсно просувається – стала, на жаль, засобом політичних маніпуляцій, особливо перед місцевими виборами. Об’єктивних причин для такої агресивної політики щодо змін до Конституції у частині децентралізації немає. Увесь цивілізований світ, українські і зарубіжні експерти схвально сприймають ці зміни. Бо їх розробляла потужна Конституційна комісія, схвалив Конституційний суд, а також підтримав найавторитетніший у світі консультативний орган у конституційних справах - Венеціанська комісія.
Які реальні причини у противників цих змін, важко сказати. Вони їх, звичайно, теж не називають, повторюючи заучені і безпідставні твердження про нібито «особливий статус Донбасу», «узурпацію влади Президентом», «зміну Конституції під час війни», «всеукраїнський референдум» і так інше.
Це можна було б сприймати як політичний піар, але не після того, як через амбіції політиків гинуть люди, які цих же політиків і захищали...
За Методикою таке об’єднання неможливе. Територія об’єднаної громади має бути нерозривною. Інша справа, якщо місцеві ради поселень, що розташовані між вашим населеним пунктом і містом, теж вирішили об’єднатися з ним. У такому випадку територія майбутньої громади не розривається.
Щодо 25 кілометрів – дійсно, це встановлена методикою максимальна відстань від центру майбутньої громади. Але бувають поодинокі випадки, коли, наприклад через особливості місцевості, ця відстань може бути на декілька кілометрів більшою. Тобто для збільшення відстані від центру майбутньої громади мають бути вагомі об’єктивні причини.
За діючим законодавством, до бюджету об’єднаної громади буде надходити державна субвенція на освіту, за рахунок якої фінансуватимуться поточні видатки на початкову і середню освіту, тобто на дитсадки і школи.
При цьому у громади буде можливість понад розміри субвенції фінансувати роботу закладів освіти – вкладати гроші у модернізацію будівель, розвиток наукової, спортивної бази шкіл і т. д.
Крім того, громада впливатиме на розвиток мережі закладів освіти на своїй території, тобто сама вирішуватиме, де і яка школа їм потрібна, яка школа ефективна, яка - ні, як забезпечити дітей кожного села якісною освітою і так далі.
Там, де зараз є сільради, староста буде обов’язково. Чи будуть старости в тих селах, де зараз сільрад немає, вирішуватиме рада об’єднаної громади.
Організація і система виборів у об’єднаних і необ’єднаних громадах не відрізняється. Вони проводяться в установлені законом терміни у встановлений законом спосіб. Єдина різниця - у громадах, що не об’єдналися, 25 жовтня пройдуть ЧЕРГОВІ вибори депутатів міських сільських, селищних рад, сільських, селищних та міських голів, а у об’єднаних громадах – ПЕРШІ вибори…
Для вирішення ситуації, що склалася у громадах, які прагнуть об’єднатися, але не встигли в установлені терміни – до 15 серпня, – щоб піти 25 жовтня на перші вибори, необхідно вносити зміни до діючого законодавства. Відповідні пропозиції уряд вже підготував. Очікуємо їхнього прийняття.
У сільрадах, які не об’єдналися, жодних принципових змін не відбудеться.
Щодо об’єднаних у одну громаду сільрад, у статі 8 діючого закону про добровільне об’єднання громад вказано «Повноваження органів місцевого самоврядування, сільського, селищного, міського голови територіальних громад, що об’єдналися, припиняються з моменту набуття повноважень новообраними органами місцевого самоврядування, сільським, селищним, міським головою територіальної громади, утвореної внаслідок добровільного об’єднання».
Також там вказано: «Бюджети територіальних громад, що об’єдналися, виконуються окремо до закінчення бюджетного періоду».
Крім того, зазначено: «Заходи щодо припинення в результаті ліквідації органів місцевого самоврядування територіальних громад, що об’єдналися, як юридичних осіб здійснює ліквідаційна комісія відповідно до закону, яка утворюється новообраною сільською, селищною, міською радою».
І ще: «У період з дня набрання чинності рішенням обласної ради про утворення об’єднаної територіальної громади до формування органів місцевого самоврядування об’єднаної територіальної громади відчуження, передача в оренду (користування), заставу (іпотеку), лізинг, концесію, оперативне управління об’єктів комунальної власності територіальних громад, що об’єдналися, забороняється».
Отже, як мінімум до виборів і певний час після них у громадах, що об’єднуються, сільські голови і ради виконуватимуть свої обов’язки.
Щодо робочих місць у сільрадах. Одна з цілей децентралізації – дати селам перспективу для розвитку. Не для розвитку сільрад, а саме для сіл, для людей.
Зараз більшість сільських бюджетів дотаційні, тобто у села грошей не вистачає навіть на те, щоб утримувати сільраду, не кажучи вже про розвиток.
Селу потрібні робочі місця, інакше розвитку не буде.
Хто може забезпечити ці робочі місця? Держава? Ні. Бо не потрібні людям на селі держслужбовці. Їм потрібні ферми, господарства, виробництва. Тобто робочі місця має створювати бізнес.
Хто має залучити бізнес у село? Держава? Ні. Бо неможливо на рівні держави опікуватися кожним селом. Тобто бізнес у село має залучати місцева влада.
Чи може місцева влада зараз залучати бізнес? Ні. Вона не має повноважень ні по землі, ні по тому, що на тій землі знаходиться. Немає на місцях і фінансових ресурсів, які були б стартовим капіталом для реалізації будь-яких проектів або гарантією для бізнесу.
Як пропонується вирішувати цю проблему? У двох словах, так: громади об’єднуються за певними критеріями спроможності (відстані, населення, міграція…), отримують додаткові бюджетні надходження (60% ПДФО та інші), отримують об’єднаний земельний ресурс, яким можуть ефективно розпоряджатися, отримують повноваження від держави, стають цікавими для бізнесу, а отже спроможними до розвитку. В результаті – нові робочі місця, зростання кількості населення, розвиток сіл.
Отже, зміни, що пропонуються, створюють перспективи для кожного села, роблять місцеву владу ефективною, здатною надавати своїм мешканцям більше послуг, створювати робочі місця і розвивати села.
І наостанок щодо чисельності працівників органів місцевого самоврядування. Експерти стверджують, що в наслідок децентралізації, у місцевого самоврядування суттєво збільшиться як повноважень, так і ресурсів. В об’єднаних, спроможних територіальних громадах виникне потреба в додатковій кількості спеціалістів з усіх сфер, які працюватимуть у виконавчих органах. Взагалі, може виникнути навіть кадровий дефіцит.
Подекуди, звісно, виникатимуть труднощі з тим, що сьогоднішнім працівникам сільрад доведеться їздити на роботу до сусіднього села, міста. Але, з іншого боку, у них зміниться статус, з’явиться можливість кар’єрного росту, можливість заробляти більше.
В першу чергу, ви маєте керуватися принципом добровільності. Ніхто не може змусити вас до об’єднання. Якщо мешканці сусідніх сільрад висловили бажання об’єднатися, вони мають на це право. Тобто, якщо ви вже провели громадське обговорення і отримали підтримку мешканців, то не зобов’язані робити це ще раз. Можете відповісти місту, що вже проходите процедуру об’єднання з іншими.
З іншого боку, для ваших мешканців, можливо, варіант об’єднання з містом буде цікавішим – все ж громада буде більшою, з більшими ресурсами і можливостями. Тому не поцікавитися думкою громади теж буде неправильно.
Отже радили б вам проаналізувати обидві пропозиції і перспективи розвитку майбутньої об’єднаної громади, зробити розрахунки і обговорити ситуацію у тому числі і з представниками громадськості.
Процедура внесення змін у перспективний план практично не відрізняється від процедури його розробки та затвердження. Спочатку громада ініціює зміни до перспективного плану, обґрунтовує їх і отримує позитивний висновок облдержадміністрації. Далі ОДА розробляє детальний проект змін до перспективного плану. Потім цей проект змін має бути схвалений обласною радою. Останній етап - затвердження змін до перспективного плану Кабінетом Міністрів України.
За словами голови Верховної Ради Володимира Гройсмана, після внесення змін до Конституції у частині децентралізації, так чи інакше, необхідно буде змінити близько 500 законів.
Якщо говорити про основні зміни, то, як ви знаєте, Верховна Рада схвалила План законодавчого забезпечення реформ в Україні і рекомендувала законотворцям (уряду та депутатам) розробляти та вносити на розгляд визначені Планом законопроекти з урахуванням установлених у ньому строків. У частині регіональної політики та децентралізації Планом передбачена розробка вже цього року 11-ти законопроектів. Детальніше тут: http://decentralization.gov.ua/news/item/id/349.
Схема правового забезпечення децентралізації від Інституту громадянського суспільства є тут: http://decentralization.gov.ua/infographics/item/id/8
До розробки усіх законів обов’язково залучаються провідні міжнародні експерти і організації, використовується досвід розвинених країн щодо реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади.
Скоріше за все, тут мова йде все ж не про об’єднання громад, а про зміну меж населених пунктів. Такі питання сьогодні вирішуються на рівні району. Відповідно до законодавства, рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, що входять до складу території району, приймаються районною радою за поданням відповідних сільських, селищних рад.
Дійсно, існувала пропозиція перейменування адміністративно-територіальної одиниці «район» на «повіт». Цю назву активно підтримувало експертне середовище. Але більшість у Конституційній комісії, яка напрацьовувала зміни до Основного закону, вирішила все ж залишити звичну назву «район».

ТОП-17 питань

Децентралізація – це передача значних повноважень та бюджетів від державних органів органам місцевого самоврядування. Так, аби якомога більше повноважень мали ті органи, що ближче до людей, де такі повноваження можна реалізовувати найбільш успішно.


Місцеве самоврядування – це коли мешканці в містах, селах, селищах самі господарюють у себе вдома. Люди обирають місцеві ради та їх голів. Їх і вповноважують вирішувати більшість важливих питань.
Органи місцевого самоврядування відповідають за шкільну і дошкільну освіту, охорону здоров’я первинного рівня (поліклініки, фапи), заклади культури, благоустрій – освітлення вулиць, стан доріг, прибирання, громадський порядок і багато інших, важливих повсякденних питань.
Суть реформи: віддати право самостійно вирішувати всі ці питання громадам – мешканцям міст, сіл, селищ.
Було, але дуже обмежене. Щоб зробити щось корисне в своєму місті, місцевій владі треба мати на це кошти. А власних коштів у місцевих влад майже й не було. Ті податки, що сплачували підприємства і люди, які там працювали, чи не повністю забирали в Київ – в держказну. Далі з Києва чиновники вирішували – кому і скільки дати. Часто рішення, чи дати на місцеві потреби гроші – приймали через «відкат». На всіх рівнях – в міністерствах, в обласних адміністраціях, районних.
Насправді в Україні існувало не самоврядування, а корупційна вертикаль. Її щороку зміцнювали. Тож місцеве самоврядування якщо й могло якось діяти, то всупереч системі, а не завдяки їй.
Через децентралізацію влади. Реформа місцевого самоврядування передбачає: право вирішувати – тобто передачу повноважень, і спроможність - тобто передачу коштів громадам. Це буде закріплено і в Конституції України, і у багатьох законах. Це визначить нові правила, як працюватиме система влади.
Слід ліквідувати усі ті надбудови, які створювали, аби лиш централізувати владу й фінанси. Для цього треба змінити багато законів.
Суть перетворень, що пропонує реформа децентралізації: органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування нарешті почнуть займатися властивими для них справами. Й люди отримають можливість творити (через вибори) органи місцевого самоврядування у громаді, районі та області.
Своєю чергою, органи місцевого самоврядування різних рівнів –громади, району, області – отримають повноваження, та під повноваження – необхідні ресурси. Буде запроваджено відповідальність органів місцевого самоврядування перед виборцями за ефективність своєї роботи, а перед державою – за законність.
У старій системі влади багато в регіоні залежало від голови ОДА – «губернатора». Він був абсолютною владою на території регіону. Так само, як практично вся влада в Україні була зосереджена в руках Президента. Дехто вірить , якщо, мовляв, такий голова буде обраний людьми, то все одразу зміниться, і цей керівник дбатиме про людей. Насправді, якщо у будь-кого багато влади, то це не демократія. Так можемо отримати країну не з одним, а з понад двадцятьма князьками у своїх регіонах.
Коли повнота влади переходить на місцевий рівень, на той рівень, який є найближчим до людей, – це і є справжня децентралізація. На вищому рівні (район, далі – область, держава) залишаються лише ті питання, які є спільними для громад. На обласному (регіональному) рівні це спеціалізована медицина, вищі навчальні заклади, дороги обласного значення, напрями регіонального економічного розвитку тощо.
У цьому ж і принципова відмінність передачі повноважень при децентралізації vs федералізації. У децентралізованій унітарній державі є найбільш спроможними два рівні публічної влади: національний, та місцевий. Саме тут принципова відмінність від федеративної держави, де навпаки – домінуючий рівень є регіональний і найбільше повноважень та ресурсів збирають на рівні регіону.Така концентрація призводить до формування регіональних політичних еліт, які не дуже готові для національного рівня, але надто амбітні, щоб залишатися регіональною елітою. Їм здається, що саме вони є більш кваліфіковані, ніж місцеві чи національні еліти, і що саме регіон має все більше перебирати на себе повноважень. Так починається регіональний сепаратизм.
Федералізація означає передачу значних повноважень на рівень регіонів (області), а реформа місцевого самоврядування робить ставку на громади (людей).
Передавати ресурси і повноваження лише на регіональний рівень - ризиковано. Адже так можна відтворити централізовану та корумповану систему влади, тільки на регіональному рівні.
Але є й інші ризики. Побудова влади за федеральним принципом загрожує тим, що місцеві політики можуть роздмухувати сепаратизм. І використовувати задля цього місцевих мешканців, протиставляти людей. Замість того, аби опікуватись благоустроєм на місцях. Найголовніше – федералізація створить проблеми для ухваленні рішень у країні в цілому. Серед федерацій такі приклади є, коли політики блокують одне одного замість пошуку спільного рішення. Сепаратисти є в різних країнах, особливо це характерно для федеративних країн, а також для країн, де регіони мають надмірні повноваження.
Чим більше життєво важливих і дійсно актуальних для людей питань буде виведено за межі політики, тим більше люди виграють і тим стабільніше житиме Україна. Сьогодні важливо створити сильне місцеве самоврядування як основу єдиної стабільної України, а решту питань (мовних, культурних особливостей окремих територій) можна вирішувати поступово шляхом конструктивного політичного діалогу.
Коли формуватиметься перелік повноважень місцевого самоврядування на різних рівнях (громада – район – область), в обговоренні візьмуть участь представники органів місцевого самоврядування, у тому числі, зі східних та південних регіонів країни. Так, як це було, коли формували Концепції реформи.
На обласному та районному рівнях обиратимуть депутатів відповідних рад. Вже ради будуть обирати голів рад, які очолять виконкоми. Така система сьогодні працює в містах. І досить непогано навіть в умовах централізованої влади. Відмінність лиш у тому, що у містах голів мешканці обирають прямим голосуванням. Це виправдано, бо у міських голів (рівень громади) – великий обсяг завдань, а буде ще більший. На рівні району та області, коло завдань буде вужчим. Та й міський голова (голова громади) буде ближче до людей – мешканцям легше його контролювати, тоді як керівників вищого рівня контролюватимуть депутати.
Ні. В цьому полягає одна з важливих рис місцевого самоврядування. На кожному рівні є свої повноваження (завдання, чим займаються). Вони не перетинаються. Ті, хто, відповідає за ремонт доріг обласного значення, не має командувати тими, хто займається місцевими дорогами. В цьому немає потреби. Органи місцевого самоврядування підпорядковуються тільки закону і тим людям, які їх обирають.
За роки незалежності усі ті, хто не хотіли реформувати місцеве самоврядування, говорили, начебто громади не готові взяти на себе управління. Мовляв, нема підготовлених кадрів, на місцях буде хаос і корупція.
Це лиш відмовки.
Подивимося на сусідів в Європі. Практично усюди система влади побудована саме таким чином. І доводить свою ефективність. Чому? Бо якщо проблеми вирішують ті люди, які реально їх відчувають, то вони й зацікавлені в тому, щоб зробити все якнайкраще.
Помилково вважати, що на місцях люди гірші – менш чесні, менш освічені, менш відповідальні, аніж столичні чиновники. Утім, місцеві мешканці справді хочуть розвивати свою громаду (село, селище чи місто) – тож будуть шукати найкращі рішення, а також - вчитись. Ще й самі люди будуть на своїх місцевих обранців тиснути, щоб вони працювали професійно і відкрито. Тому нова система швидко почне сама себе вдосконалювати, залучати нових, грамотних і відповідальних людей. А завдання держави на етапі реформи – допомогти людям на місцях освоїти нові повноваження.
Головними, хто контролюватиме владу на місцях, є самі люди. В законі про місцеве самоврядування обов’язковими нормами є залучення мешканців – членів громад – до роботи спільно. Також має бути закон про місцевий референдум, який, дозволить відкликати депутатів місцевих рад і голів громад. Чим сильнішою буде громада, тим сильнішим буде місцеве самоврядування.
Реформа передбачає створення й державних представництв. Мова йде про невеликі структури, основними функціями яких є контрольно-наглядова (вони стежитимуть за дотриманням законодавства органами місцевого самоврядування) і координаційна (координація роботи органів держвлади на території). Якщо органи місцевого самоврядування приймуть незаконні рішення, голови держпредставництв зможуть зупинити такі рішення і звернутись до суду.
В старій системі органи місцевого самоврядування завжди були на другорядних позиціях. На них покладали відповідальність, але не забезпечували інструментами.
У концепції реформи і у пропозиціях щодо змін в Конституції чітко сказано: повноваження органів місцевого самоврядування мають забезпечити фінансами.
Органи місцевого самоврядування матимуть, зокрема, частку від загальнонаціональних податків (а не тільки дотації). Якщо у місцевої влади через державні рішення виникнуть додаткові витрати, то це теж компенсує держава.
Механізм розподілу податків між органами різного рівня і державою визначать у змінах до Бюджетного кодексу. Ці процеси моделюють спільно з польськими експертами. Фахівцями, які вже робили такі розрахунки для реформи місцевого самоврядування в Польщі.
Реформа не передбачає змін меж областей (регіонів). Змінимо систему управління на обласному рівні.
Якщо говорити про рівень районів і громад, то варто знати: в Україні нерівномірний адміністративно-територіальний поділ. Всього в країні близько 12 000 громад (сіл, селищ, міст), серед яких є навіть громади, де менше ста осіб. Створити повноцінне самоврядування в такому селі неможливо. Тому реформа підштовхне громади до об’єднання.
Будуть стимули саме для добровільного об’єднання невеличких громад. Серед законопроектів, що підготовлені в рамках реформи, - закон про добровільне об’єднання громад і про співпрацю між громадами.
Ці закони визначають механізм, як громади можуть об’єднувати зусилля. Щоб вирішити прості спільні проблеми. А право громад – вирішувати, скористатись цим, чи ні. Та чим більш сильними, спроможними (гроші, ресурси) будуть громади, тим більше функцій зможуть виконувати для мешканців та розвитку своїх територій.
Сьогодні можна лише з жалем говорити, що така реформа не відбулась раніше. У центральної влади не було волі, рішучості і готовності поділитись повноваженнями та ресурсами.
Пострадянські і постсоціалістичні країни, які провели реформу, сьогодні значно випереджають Україну в соціально-економічному розвитку. Завдяки реформі вони включили в роботу те, що є найбільш цінним капіталом будь-якої держави, – інтереси людей. І навпаки прибрали головну перешкоду на шляху успіху та добробуту, – корупцію.
Реформа, яка передбачає передачу в місцеві бюджети частки загальнонаціональних податків, створює економічну зацікавленість громад в розвитку нових виробництв, підтримці бізнесу тощо.
Децентралізація і дерегуляція прибирає штучні перешкоди для бізнесу і підприємницької діяльності – зайві дозволи, інстанції, надмірний контроль. Так країна почне оживати. Окрім того, активні, спроможні та зацікавлені громади – головний рушій на територіальному рівні. Вони стануть підтримкою тих змін, над проведенням яких працює уряд. Тому без реформи місцевого самоврядування всі інші реформи приречені на невдачу – так вже було в попередні роки.
Поглянемо на досвід мешканців Центральної та інших країн Східної Європи. Коли децентралізація проходила у Польщі, падіння економіки на рік становило близько 10%, інфляція – близько 500% на рік. На кордонах стояли тоді ще радянські війська. І все ж Польща зробила цю реформу, а сьогодні готова допомогти українцям повторити успіхи та не припуститись помилок, які були на шляху децентралізації.
Те, що пропонує реформа децентралізації, відповідає потребам громадян України, де б вони не мешкали. Повноцінне місцеве самоврядування покаже перспективи розвитку держави. Дасть можливості кожній людині знайти своє місце і впливати на цю перспективу через участь в житті громади, в тому числі економічному. Головне – це поверне людям відчуття власної гідності та спроможності самореалізовуватись в своїй країні.
Важливо ще, що реформа місцевого самоврядування йде в узгодженні з реформою регіональної політики. Так ініціатива знизу має бути підтримана зверху. Завданням державної регіональної політики є підтримка стратегічних для регіонів проектів. Треба «підтягнути» регіони, які відчувають більш гострі економічні труднощі. Саме створення повноцінного місцевого самоврядування, яке може діяти – це передумова розвитку регіонів якраз з врахуванням їх особливостей.
Також у законопроекті про об’єднання громад сказано, що мають враховуватись історичні, природні, етнічні, культурні та інші фактори. Такі, що впливають на стійкість новоутвореної об’єднаної громади.
Концепцію реформи уряд сформував і схвалив на початку квітня 2014 року.
Вже підготовлені і направлені в парламент пропозиції щодо змін у Конституції України. Конституційні зміни необхідні, адже поки там закріплена нинішня система влади з обласними та районними держадміністраціями, недостатніми повноваженнями і фінансовим забезпеченням громад.
Весь пакет законопроектів напрацьовують і скеровують до Верховної Ради. Закон про співробітництво територіальних громад, а також державний бюджет із значним розширенням дохідної бази місцевими бюджетами, які відповідають баченню реформи, прийняті 2014 року. Також була прийнята Державна стратегія регіонального розвитку 2020. У 2015 році мають бути прийняті всі необхідні закони для реформи, та проведені зміни до Конституції, які забезпечать імплементацію реформи вже з поточного року. Та й зрештою, в кінці року можна буде провести місцеві вибори на новій основі, що забезпечить здійснення управління та розвитку громад і територій обраними місцевими радами, які назначатимуть виконкоми, й нестимуть пряму відповідальність перед громадами.
Після Президента, уряду, експертів з європейських інституцій, слово за парламентом. Критичне значення має позиція народних депутатів. Сьогодні громадянський обов’язок всіх, хто розуміє нагальність реформи місцевого самоврядування в Україні, усіма доступними методами впливати на народних депутатів. Аби ті підтримали реформу. Якщо парламент проголосує відповідні зміни до Конституції і надасть конституційну основу для реалізації реформи, такий парламент виконає історичну місію і ввійде в підручники історії України.