Обговорення



Голову громади і місцевих депутатів обирають мешканці громади на прямих виборах.
Процес об’єднання громад добровільний. Як розвиватиметься згадана вами територія сільської ради, залежить від самої громади, її керівників та активістів. Децентралізація дає можливості для розвитку територій, і об’єднання громад – один інструментів для цього розвитку. Скористатися новими можливостями, чи жити, як звикли – обирає сама громада.

Якщо громада вже ініціювали об’єднання з сусідами або отримала пропозицію про об’єднання, громадські слухання мають проводитися в усіх населених пунктах громади.

Старости обираються лише після об’єднання громад. В яких з сіл/селищ будуть старости, визначатиме рада об’єднаної громади.

Що буде з працівниками сільрад, теж визначатимуть на місцях. Досвідчені фахівці можуть продовжити працювати у виконкомі ради об’єднаної громади, надавати певні послуги на місцях. Практика доводить, що у об’єднаних громадах бракує кваліфікованих спеціалістів, отже фахівці своєї справи точно будуть затребувані.

Щодо об’єднання сільської ради з міською – однозначно важко відповісти, бо у кожної території свої особливості. Є методика формування спроможних громад, яка допоможе обрати оптимальну модель: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/214-2015-%D0%BF. Але все одно остаточне рішення має бути за самою громадою – виважене, орієнтоване на перспективи розвитку, на поліпшення рівня життя мешканців.
Це дійсно так. Текст роз’яснення Комітету є тут: http://komsamovr.rada.gov.ua/komdbud/control/uk/publish/article?art_id=88905&cat_id=44731

Але на РЕКОМЕНДАЦІЮ парламентського комітету, на жаль, ЦВК не відреагувала, точніше не врахувала її. Через це перші вибори не призначаються у 28 об’єднаних громадах, більшість з яких це громади суміжних районів та громади, об’єднані навколо міст обласного значення.

Наскільки нам відомо, п’ять з цих об’єднаних громад вже подали позови до суду щодо неправомірності рішень ЦВК. Тривають справи.

Нагадаємо також, що до другого читання у Парламенті готовий законопроект №4676 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов зміни меж районів у процесі добровільного об'єднання територіальних громад», який має унормувати питання перших виборів у об’єднаних громадах, створених на межі районів.
Проект визначає послідовність дій в процесі призначення перших місцевих виборів у громадах, утворених в результаті об’єднання громад різних районів, та зміни меж таких районів. Запроваджуються можливості утворення об’єднаних громад, суб’єктом утворення яких є громади міст обласного значення, без зміни меж районів.

Очікується його розгляд у Верховній Раді на початку грудня цього року.
Керівник відділу освіти в об'єднаній громаді має такі ж повноваження, як і керівник відділу освіти в місті обласного значення.
Ініціювати об’єднання депутати можуть, але приймати остаточне рішення мають лише після обговорення з громадою.

У частині 3 Статті 5 Закону про добровільне об’єднання громад (http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/157-19) йдеться: «Сільський, селищний, міський голова забезпечує вивчення пропозиції щодо ініціювання добровільного об’єднання територіальних громад та її громадське обговорення, яке проводиться протягом 30 днів з дня надходження такої пропозиції. Після завершення громадського обговорення пропозиція подається до відповідної ради на наступну сесію для прийняття рішення про надання згоди на добровільне об’єднання територіальних громад та делегування представника (представників) до спільної робочої групи».

У частині другій Статті 6 закону: «Сільський, селищний, міський голова суміжної територіальної громади забезпечує вивчення пропозиції щодо добровільного об’єднання територіальних громад та її громадське обговорення, яке проводиться протягом 30 днів з дня надходження такої пропозиції. Після завершення громадського обговорення пропозиція подається до відповідної ради на наступну сесію для прийняття рішення про надання згоди на добровільне об’єднання територіальних громад та делегування представника (представників) до спільної робочої групи або про відмову в наданні згоди».

У частині другій Статті 7 закону: «Сільські, селищні, міські голови забезпечують протягом 60 днів проведення ОБОВ’ЯЗКОВОГО громадського обговорення (громадські слухання, збори громадян, інші форми консультацій з громадськістю) підготовлених спільною робочою групою проектів рішень щодо добровільного об’єднання територіальних громад, ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ЯКОГО сільські, селищні, міські голови вносять питання про його схвалення на розгляд сільських, селищних, міських рад».
Об’єднуються сільські, селищні ради, а не окремі села. У Законі про добровільне об’єднання громад (http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/157-19) йдеться:.. «межі об’єднаної територіальної громади визначаються по зовнішніх межах юрисдикції РАД територіальних громад, що об’єдналися».
Це питання вирішується. В регіонах Національна поліція вже створила 144 місцевих поліцейських станцій, ще 176 заплановано до створення наступного року.
Організація їхньої роботи відбувається з залученням до співпраці органів місцевого самоврядування (керівництва об’єднаних громад, міст, районів, областей), які створюють умови для функціонування таких станцій: надають приміщення, необхідну техніку, інколи навіть автомобілі і пальне.
В п’яти областях райони умовно розділені на сектори, де працюють групи реагування (зазвичай, дві людини) патрульної поліції. Вони працюють спільно з дільничними там, де немає патрульної поліції – у селах і селищах.
Мінрегіон у свою чергу пропонує, щоб Національна поліція у розвитку поліцейських станцій в регіонах спиралася на перспективні плани створення спроможних територіальних громад областей, а також на формування в існуючих об’єднаних громадах старостинських округів.
Така співпраця ведеться, і найближчим часом Мінрегіон запропонує Нацполіції перелік громад, спроможних вже зараз надати сприяння у створенні таких поліцейських станцій на своїй території - http://decentralization.gov.ua/news/item/id/3710.

Щодо власних формувань з підтримки правопорядку (але не озброєних), то у першому читанні був прийнятий відповідний законопроект. Поки що до його розгляду парламентарі не повернулися.

В громадах також активно до забезпечення правопорядку залучають громадські організації.
Не потрібно.
З вашого питання зрозуміло, що ця сільрада залишилася "білою плямою" після об'єднання громад, єдиною, на кого ще поширюються повноваження району.
Отже в процесі добровільного об'єднання громад і до реформування районного рівня для цієї сільради нічого не зміниться: фінансування йтиме з районного бюджету і більшість рішень прийматимуться в райцентрі.
Єдине що зміниться - це можливості до розвитку. В цій ситуації їх майже не буде, бо районний бюджет наповнюватиметься лише з податків, які збиратимуться у цій сільраді, так як інші громади району перейдуть на прямі міжбюджетні відносини з держбюджетом.
І навіть якщо в сільраді буде джерело для наповнення свого бюджету (велика заправка або підприємство), повноважень там вистачить лише на оплату праці працівників сільради та на благоустрій території, питання ж освіти, медицини, соціального захисту, правопорядку, безпеки та інші вирішуватимуться там так, як вирішать у районі чи області...
Депутати районних рад не мають стосунку до райдержадміністрацій. Депутатів люди обирають на виборах, працівників райдержадміністрацій призначають по владній вертикалі.
Районний рівень в ході децентралізації і об'єднання громад має бути змінено - це зрозуміло. Але він не зникне, бо трирівнева система самоврядування записана в Конституції України. Отже і районні ради залишаться, хоча їх буде менше, а їхні повноваження зміняться.
Вивільнення працівників сільрад – не мета реформи. І якщо у процесі створення нової громади питання кадрів ставлять саме так, як у вашому запитанні, – це не зовсім правильно.
Досвід об’єднаних громад довів, що кваліфікованим, досвідченим працівникам сільрад після об’єднання пропонують не менш цікаву і більш оплачувану роботу, зокрема, у виконкомі громади.
Загалом після об’єднання громад там відчувається навіть брак кваліфікованих кадрів, бо повноважень стає більше, і потрібно більше персоналу, щоб надавати послуги, пов’язані з цими повноваженнями.
Отже, запитання «які перспективи у працівників сільрад після об’єднання громад» звучало б більш коректно.
А якщо на місцях не знають, як використати досвід та кваліфікацію людей, то це вже зовсім інше питання.
Щодо «матрьошки», то дійсно деякі громади опиняються у заручниках сусідів, які не готові пристати на певні умови об’єднання. Переговори заходять у глухий кут і це зупиняє весь процес створення спроможних громад. Ситуація нелегка і у процесі добровільного створення громад має вирішуватися компромісними рішеннями самих громад, бо мова йде про права і тих, і інших. На першому місці у пошуку компромісу повинні бути не амбіції, а здоровий глузд, інтереси мешканців громад та дотримання законодавства.
Щодо розвитку законодавства, сьогодні об’єднання громад відбувається виключно на добровільних засадах. І закон про добровільне об'єднання громад діятиме допоки не буде прийняте політичне рішення (закон) про якийсь інший шлях створення спроможних громад базового рівня. Експерти припускають, що завершення процесу об’єднання громад і вирішення питань там, де громадам не вдалося домовитись самостійно, може відбуватися в адміністративний спосіб. Але це, ймовірно, станеться лише коли добровільно об’єднається переважна більшість громад - це може бути як в наступному році, так і пізніше.
Сьогодні об’єднання громад відбувається виключно на добровільних засадах. Тобто, якщо громада проти об’єднання або ще не визначилася, її, за діючими законами, ніхто не зможе змусити.
Закон про добровільне об'єднання громад діятиме допоки не буде прийняте політичне рішення (закон) про якийсь інший шлях створення спроможних громад базового рівня.
Наразі добровільність у пріоритеті.
Перспективний план – оптимальна прорахована модель об’єднання громад. Але цей план не змушує до об’єднання, а лише показує, як це було б найбільш ефективно. Отже орієнтуватися на нього бажано, але тиснути на громаду, спираючись на перспективний план – недопустимо і незаконно.
Закон про добровільне об'єднання громад діятиме допоки не буде прийняте політичне рішення (закон) про якийсь інший шлях створення спроможних громад базового рівня.
Наразі добровільність у пріоритеті.
При цьому, є думки, що процес добровільного об’єднання громад може закінчитися вже наприкінці 2017 року:
«В листопаді 2017 року процес добровільного об’єднання громад завершиться. Таке припущення висловив експерт з питань реформи місцевого самоврядування Юрій Ганущак» - http://decentralization.gov.ua/news/item/id/3695
«Цілком можливо, що 2017 рік стане останнім для добровільного об'єднання громад. Наголошую, можливо, - сказав нещодавно заступник Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства В'ячеслав Негода - http://decentralization.gov.ua/news/item/id/3680
Так. В умовах проведення реформи місцевого самоврядування, децентралізації, коли йде процес об’єднання громад, відбувається передача їм значних повноважень, ресурсів і відповідальності, виникла гостра необхідність переглянути систему територіальної організації влади на рівні районів, яка сьогодні стає неефективною.
У Мінрегіоні разом з експертами вже опрацювали концепції таких змін і наразі вони знаходяться на погодженні в Уряді.
Основна ідея зводиться до створення адміністративних округів, які будуть значно більшими за теперішні райони. Центри округів знаходитимуться у декількох найбільших містах області, де і розміщуватимуться підрозділи центральних органів виконавчої влади.
Детальніше про ці концепції можна почитати тут:
http://decentralization.gov.ua/news/item/id/2241
і тут: http://decentralization.gov.ua/news/item/id/3388

Але законами і постановами Уряду змінити систему адміністративно-територіального устрою вкрай складно. Правильно було б спочатку внести зміни до Конституції України у частині децентралізації, які проголосовані Парламентом в першому читанні вже більше року тому. Проте, через заполітизованість цього питання, законодавцям не вдається системно взятися за його вирішення.
З ваших слів виходить, що громада, запропонована у перспективному плані, формується не у відповідності до методики формування спроможних громад. Перспективний план, спираючись на Методику, розробляє облдержадміністрація, отже вона і повинна надати вам офіційне роз’яснення, чому прийнято рішення, яке суперечить Методиці.
Радимо задіяти спеціалістів (координатора) центру сприяння розвитку місцевого самоврядування у вашій області (у вас дуже потужний цей офіс), звернутися до профільного заступника ОДА, які мають сприяти процесу створення спроможних громад, та отримати офіційне роз’яснення.
Якщо і це не допоможе вирішити питання, зверніться (надішліть опис проблеми і офіційну відповідь ОДА) до департаменту місцевого самоврядування Мінрегіону (контакти є на офіційному сайті Міністерства).
Щодо «матрьошки», то дійсно деякі громади опиняються у заручниках сусідів, які не готові пристати на певні умови об’єднання, розриваючи цим межі майбутнього об’єднання. Це зупиняє весь процес. Ситуація нелегка і у процесі добровільного створення громад має вирішуватися компромісними рішеннями самих громад. На першому місці у пошуку компромісу мають бути не амбіції, а здоровий глузд, інтереси мешканців громад та дотримання законодавства.
З утворенням об’єднаних територіальних громад, розширенням їхніх повноважень і наближенням таким чином послуг до людей, дійсно вимагає перегляду вторинний рівень місцевого самоврядування – райони. Особливо це актуально там, де уся територія району «накрита» однією об’єднаною громадою. Райони мають представляти спільні інтереси громад, а якщо така громада одна, то спільні з ким інтереси має у такому випадку представляти район?..
Також зменшується роль районного рівня там, де на усій території утворено дві чи три об’єднаних громади, і там де, як у вас, необ’єднаними залишаються одна-дві місцевих ради.
Зараз перед урядом стоїть завдання запропонувати ефективний механізм вирішення цього питання. Відповідний законопроект вже розроблено Мінрегіоном і зараз він знаходиться на погодженні в Уряді.
Поки ж, до його прийняття, районний рівень існує у тому ж вигляді і з тими ж повноваженнями, але лише щодо необ’єднаних громад. Зокрема з району вирішується більшість питань з освіти, медицини тощо, а також розподіляються кошти на необ’єднані громади. Тоді як об’єднані громади мають прямі відносини з державним бюджетом.

Щодо законопроекту, який дозволить приєднуватися місцевим радам до вже створених об’єднаних громад за спрощеною процедурою (http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=59314), то він пройшов перше читання у парламенті і чекає на розгляд у другому читанні. Його розгляд, наскільки нам відомо, планується на наступному тижні - з 15 по 18 листопада.
Сьогодні об’єднання громад відбувається виключно на добровільних засадах. Тобто, якщо громада проти об’єднання, її, за діючими законами, ніхто не зможе змусити.
Закон про добровільне об’єднання дає можливість громадам консолідувати зусилля та ресурси, отримати підтримку від держави та міжнародних проектів і зробити життя людей в кожному населеному пункті значно комфортнішим.
Скористатися наданою законом можливістю, чи ні, залежить від того, наскільки громади можуть мислити стратегічно, на перспективу. Це також прояв того, наскільки місцева влада дійсно дбає про майбутнє людей, які мешкають на цій території, готові долучатися до розвитку регіону.
Ті, хто став на шлях об’єднання, побачили у цьому можливості і не помилилися.
Об’єднавшись з небагатими сільрадами, звичайно, ви не станете багатшими одразу, але отримаєте більше ресурсів для розвитку, станете потужнішими, цікавішими для інвесторів тощо. Це вже не теорія. Це практика.
З 1 січня 2017 року зміни відбудуться лише у тих громадах (міських, селищних, сільських радах), які увійшли до складу об’єднаних громад, провели у 2016 році перші вибори і почали працювати у нових бюджетних умовах. Усі інші громади і надалі працюватимуть у тих бюджетних і управлінських умовах і складі, які є зараз.
Закон про добровільне об'єднання громад діятиме допоки не буде прийняте політичне рішення (закон) про якийсь інший шлях створення спроможних громад базового рівня.
Наразі добровільність у пріоритеті і про інші способи створення спроможних громад поки не йдеться.
За законом про місцеві вибори (стаття 9), «депутатом, сільським, селищним, міським головою, старостою може бути обраний громадянин України, який має право голосу відповідно до статті 70 Конституції України», тобто будь-який громадянин доросліший 18 років, який не має судимості за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, злочину проти виборчих прав громадян чи корупційного злочину, якщо ця судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку.
Сьогодні об’єднання громад відбувається виключно на добровільних засадах. Тобто, якщо громада проти об’єднання, її поки що ніхто не зможе змусити. Але якою б не була причина відмови від об’єднання, результат один – в громаді залишається усе так, як є зараз: ті ж повноваження, ті ж ресурси. Переваг, які передбачає об'єднання, громада не отримує. Об'єднатися громада сама з собою, звичайно, не може.
Держава через закон про добровільне об’єднання дала можливість громадам консолідувати зусилля та ресурси і стати спроможними, зробити життя людей в кожному населеному пункті значно комфортнішим, а скористатися цією можливістю, чи ні – це вже питання здорового глузду, а також прояв того, наскільки місцева влада дійсно дбає про майбутнє людей, які мешкають на цій території.
Вміти домовлятись з сусідами, вести переговори, спільно приймати рішення, а не замикатися у своїх проблемах і відгороджуватися від змін, які відбуваються в країні - це шлях до розвитку. І зараз у громад є усе, щоб стати на цей шлях. Було б бажання.

ТОП-17 питань

Децентралізація – це передача значних повноважень та бюджетів від державних органів органам місцевого самоврядування. Так, аби якомога більше повноважень мали ті органи, що ближче до людей, де такі повноваження можна реалізовувати найбільш успішно.


Місцеве самоврядування – це коли мешканці в містах, селах, селищах самі господарюють у себе вдома. Люди обирають місцеві ради та їх голів. Їх і вповноважують вирішувати більшість важливих питань.
Органи місцевого самоврядування відповідають за шкільну і дошкільну освіту, охорону здоров’я первинного рівня (поліклініки, фапи), заклади культури, благоустрій – освітлення вулиць, стан доріг, прибирання, громадський порядок і багато інших, важливих повсякденних питань.
Суть реформи: віддати право самостійно вирішувати всі ці питання громадам – мешканцям міст, сіл, селищ.
Було, але дуже обмежене. Щоб зробити щось корисне в своєму місті, місцевій владі треба мати на це кошти. А власних коштів у місцевих влад майже й не було. Ті податки, що сплачували підприємства і люди, які там працювали, чи не повністю забирали в Київ – в держказну. Далі з Києва чиновники вирішували – кому і скільки дати. Часто рішення, чи дати на місцеві потреби гроші – приймали через «відкат». На всіх рівнях – в міністерствах, в обласних адміністраціях, районних.
Насправді в Україні існувало не самоврядування, а корупційна вертикаль. Її щороку зміцнювали. Тож місцеве самоврядування якщо й могло якось діяти, то всупереч системі, а не завдяки їй.
Через децентралізацію влади. Реформа місцевого самоврядування передбачає: право вирішувати – тобто передачу повноважень, і спроможність - тобто передачу коштів громадам. Це буде закріплено і в Конституції України, і у багатьох законах. Це визначить нові правила, як працюватиме система влади.
Слід ліквідувати усі ті надбудови, які створювали, аби лиш централізувати владу й фінанси. Для цього треба змінити багато законів.
Суть перетворень, що пропонує реформа децентралізації: органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування нарешті почнуть займатися властивими для них справами. Й люди отримають можливість творити (через вибори) органи місцевого самоврядування у громаді, районі та області.
Своєю чергою, органи місцевого самоврядування різних рівнів –громади, району, області – отримають повноваження, та під повноваження – необхідні ресурси. Буде запроваджено відповідальність органів місцевого самоврядування перед виборцями за ефективність своєї роботи, а перед державою – за законність.
У старій системі влади багато в регіоні залежало від голови ОДА – «губернатора». Він був абсолютною владою на території регіону. Так само, як практично вся влада в Україні була зосереджена в руках Президента. Дехто вірить , якщо, мовляв, такий голова буде обраний людьми, то все одразу зміниться, і цей керівник дбатиме про людей. Насправді, якщо у будь-кого багато влади, то це не демократія. Так можемо отримати країну не з одним, а з понад двадцятьма князьками у своїх регіонах.
Коли повнота влади переходить на місцевий рівень, на той рівень, який є найближчим до людей, – це і є справжня децентралізація. На вищому рівні (район, далі – область, держава) залишаються лише ті питання, які є спільними для громад. На обласному (регіональному) рівні це спеціалізована медицина, вищі навчальні заклади, дороги обласного значення, напрями регіонального економічного розвитку тощо.
У цьому ж і принципова відмінність передачі повноважень при децентралізації vs федералізації. У децентралізованій унітарній державі є найбільш спроможними два рівні публічної влади: національний, та місцевий. Саме тут принципова відмінність від федеративної держави, де навпаки – домінуючий рівень є регіональний і найбільше повноважень та ресурсів збирають на рівні регіону.Така концентрація призводить до формування регіональних політичних еліт, які не дуже готові для національного рівня, але надто амбітні, щоб залишатися регіональною елітою. Їм здається, що саме вони є більш кваліфіковані, ніж місцеві чи національні еліти, і що саме регіон має все більше перебирати на себе повноважень. Так починається регіональний сепаратизм.
Федералізація означає передачу значних повноважень на рівень регіонів (області), а реформа місцевого самоврядування робить ставку на громади (людей).
Передавати ресурси і повноваження лише на регіональний рівень - ризиковано. Адже так можна відтворити централізовану та корумповану систему влади, тільки на регіональному рівні.
Але є й інші ризики. Побудова влади за федеральним принципом загрожує тим, що місцеві політики можуть роздмухувати сепаратизм. І використовувати задля цього місцевих мешканців, протиставляти людей. Замість того, аби опікуватись благоустроєм на місцях. Найголовніше – федералізація створить проблеми для ухваленні рішень у країні в цілому. Серед федерацій такі приклади є, коли політики блокують одне одного замість пошуку спільного рішення. Сепаратисти є в різних країнах, особливо це характерно для федеративних країн, а також для країн, де регіони мають надмірні повноваження.
Чим більше життєво важливих і дійсно актуальних для людей питань буде виведено за межі політики, тим більше люди виграють і тим стабільніше житиме Україна. Сьогодні важливо створити сильне місцеве самоврядування як основу єдиної стабільної України, а решту питань (мовних, культурних особливостей окремих територій) можна вирішувати поступово шляхом конструктивного політичного діалогу.
Коли формуватиметься перелік повноважень місцевого самоврядування на різних рівнях (громада – район – область), в обговоренні візьмуть участь представники органів місцевого самоврядування, у тому числі, зі східних та південних регіонів країни. Так, як це було, коли формували Концепції реформи.
На обласному та районному рівнях обиратимуть депутатів відповідних рад. Вже ради будуть обирати голів рад, які очолять виконкоми. Така система сьогодні працює в містах. І досить непогано навіть в умовах централізованої влади. Відмінність лиш у тому, що у містах голів мешканці обирають прямим голосуванням. Це виправдано, бо у міських голів (рівень громади) – великий обсяг завдань, а буде ще більший. На рівні району та області, коло завдань буде вужчим. Та й міський голова (голова громади) буде ближче до людей – мешканцям легше його контролювати, тоді як керівників вищого рівня контролюватимуть депутати.
Ні. В цьому полягає одна з важливих рис місцевого самоврядування. На кожному рівні є свої повноваження (завдання, чим займаються). Вони не перетинаються. Ті, хто, відповідає за ремонт доріг обласного значення, не має командувати тими, хто займається місцевими дорогами. В цьому немає потреби. Органи місцевого самоврядування підпорядковуються тільки закону і тим людям, які їх обирають.
За роки незалежності усі ті, хто не хотіли реформувати місцеве самоврядування, говорили, начебто громади не готові взяти на себе управління. Мовляв, нема підготовлених кадрів, на місцях буде хаос і корупція.
Це лиш відмовки.
Подивимося на сусідів в Європі. Практично усюди система влади побудована саме таким чином. І доводить свою ефективність. Чому? Бо якщо проблеми вирішують ті люди, які реально їх відчувають, то вони й зацікавлені в тому, щоб зробити все якнайкраще.
Помилково вважати, що на місцях люди гірші – менш чесні, менш освічені, менш відповідальні, аніж столичні чиновники. Утім, місцеві мешканці справді хочуть розвивати свою громаду (село, селище чи місто) – тож будуть шукати найкращі рішення, а також - вчитись. Ще й самі люди будуть на своїх місцевих обранців тиснути, щоб вони працювали професійно і відкрито. Тому нова система швидко почне сама себе вдосконалювати, залучати нових, грамотних і відповідальних людей. А завдання держави на етапі реформи – допомогти людям на місцях освоїти нові повноваження.
Головними, хто контролюватиме владу на місцях, є самі люди. В законі про місцеве самоврядування обов’язковими нормами є залучення мешканців – членів громад – до роботи спільно. Також має бути закон про місцевий референдум, який, дозволить відкликати депутатів місцевих рад і голів громад. Чим сильнішою буде громада, тим сильнішим буде місцеве самоврядування.
Реформа передбачає створення й державних представництв. Мова йде про невеликі структури, основними функціями яких є контрольно-наглядова (вони стежитимуть за дотриманням законодавства органами місцевого самоврядування) і координаційна (координація роботи органів держвлади на території). Якщо органи місцевого самоврядування приймуть незаконні рішення, голови держпредставництв зможуть зупинити такі рішення і звернутись до суду.
В старій системі органи місцевого самоврядування завжди були на другорядних позиціях. На них покладали відповідальність, але не забезпечували інструментами.
У концепції реформи і у пропозиціях щодо змін в Конституції чітко сказано: повноваження органів місцевого самоврядування мають забезпечити фінансами.
Органи місцевого самоврядування матимуть, зокрема, частку від загальнонаціональних податків (а не тільки дотації). Якщо у місцевої влади через державні рішення виникнуть додаткові витрати, то це теж компенсує держава.
Механізм розподілу податків між органами різного рівня і державою визначать у змінах до Бюджетного кодексу. Ці процеси моделюють спільно з польськими експертами. Фахівцями, які вже робили такі розрахунки для реформи місцевого самоврядування в Польщі.
Реформа не передбачає змін меж областей (регіонів). Змінимо систему управління на обласному рівні.
Якщо говорити про рівень районів і громад, то варто знати: в Україні нерівномірний адміністративно-територіальний поділ. Всього в країні близько 12 000 громад (сіл, селищ, міст), серед яких є навіть громади, де менше ста осіб. Створити повноцінне самоврядування в такому селі неможливо. Тому реформа підштовхне громади до об’єднання.
Будуть стимули саме для добровільного об’єднання невеличких громад. Серед законопроектів, що підготовлені в рамках реформи, - закон про добровільне об’єднання громад і про співпрацю між громадами.
Ці закони визначають механізм, як громади можуть об’єднувати зусилля. Щоб вирішити прості спільні проблеми. А право громад – вирішувати, скористатись цим, чи ні. Та чим більш сильними, спроможними (гроші, ресурси) будуть громади, тим більше функцій зможуть виконувати для мешканців та розвитку своїх територій.
Сьогодні можна лише з жалем говорити, що така реформа не відбулась раніше. У центральної влади не було волі, рішучості і готовності поділитись повноваженнями та ресурсами.
Пострадянські і постсоціалістичні країни, які провели реформу, сьогодні значно випереджають Україну в соціально-економічному розвитку. Завдяки реформі вони включили в роботу те, що є найбільш цінним капіталом будь-якої держави, – інтереси людей. І навпаки прибрали головну перешкоду на шляху успіху та добробуту, – корупцію.
Реформа, яка передбачає передачу в місцеві бюджети частки загальнонаціональних податків, створює економічну зацікавленість громад в розвитку нових виробництв, підтримці бізнесу тощо.
Децентралізація і дерегуляція прибирає штучні перешкоди для бізнесу і підприємницької діяльності – зайві дозволи, інстанції, надмірний контроль. Так країна почне оживати. Окрім того, активні, спроможні та зацікавлені громади – головний рушій на територіальному рівні. Вони стануть підтримкою тих змін, над проведенням яких працює уряд. Тому без реформи місцевого самоврядування всі інші реформи приречені на невдачу – так вже було в попередні роки.
Поглянемо на досвід мешканців Центральної та інших країн Східної Європи. Коли децентралізація проходила у Польщі, падіння економіки на рік становило близько 10%, інфляція – близько 500% на рік. На кордонах стояли тоді ще радянські війська. І все ж Польща зробила цю реформу, а сьогодні готова допомогти українцям повторити успіхи та не припуститись помилок, які були на шляху децентралізації.
Те, що пропонує реформа децентралізації, відповідає потребам громадян України, де б вони не мешкали. Повноцінне місцеве самоврядування покаже перспективи розвитку держави. Дасть можливості кожній людині знайти своє місце і впливати на цю перспективу через участь в житті громади, в тому числі економічному. Головне – це поверне людям відчуття власної гідності та спроможності самореалізовуватись в своїй країні.
Важливо ще, що реформа місцевого самоврядування йде в узгодженні з реформою регіональної політики. Так ініціатива знизу має бути підтримана зверху. Завданням державної регіональної політики є підтримка стратегічних для регіонів проектів. Треба «підтягнути» регіони, які відчувають більш гострі економічні труднощі. Саме створення повноцінного місцевого самоврядування, яке може діяти – це передумова розвитку регіонів якраз з врахуванням їх особливостей.
Також у законопроекті про об’єднання громад сказано, що мають враховуватись історичні, природні, етнічні, культурні та інші фактори. Такі, що впливають на стійкість новоутвореної об’єднаної громади.
Концепцію реформи уряд сформував і схвалив на початку квітня 2014 року.
Вже підготовлені і направлені в парламент пропозиції щодо змін у Конституції України. Конституційні зміни необхідні, адже поки там закріплена нинішня система влади з обласними та районними держадміністраціями, недостатніми повноваженнями і фінансовим забезпеченням громад.
Весь пакет законопроектів напрацьовують і скеровують до Верховної Ради. Закон про співробітництво територіальних громад, а також державний бюджет із значним розширенням дохідної бази місцевими бюджетами, які відповідають баченню реформи, прийняті 2014 року. Також була прийнята Державна стратегія регіонального розвитку 2020. У 2015 році мають бути прийняті всі необхідні закони для реформи, та проведені зміни до Конституції, які забезпечать імплементацію реформи вже з поточного року. Та й зрештою, в кінці року можна буде провести місцеві вибори на новій основі, що забезпечить здійснення управління та розвитку громад і територій обраними місцевими радами, які назначатимуть виконкоми, й нестимуть пряму відповідальність перед громадами.
Після Президента, уряду, експертів з європейських інституцій, слово за парламентом. Критичне значення має позиція народних депутатів. Сьогодні громадянський обов’язок всіх, хто розуміє нагальність реформи місцевого самоврядування в Україні, усіма доступними методами впливати на народних депутатів. Аби ті підтримали реформу. Якщо парламент проголосує відповідні зміни до Конституції і надасть конституційну основу для реалізації реформи, такий парламент виконає історичну місію і ввійде в підручники історії України.