Обговорення



Чому ж не проводять? Зараз багато проектів допомагають з підвищенням кваліфікації представників органів місцевого самоврядування. Один з них, наприклад, стартує вже за кілька днів - Школа місцевого самоврядування DESPRO: http://decentralization.gov.ua/news/item/id/3062
Усі рішення в громаді приймаються місцевою радою і поширюються на всю громаду. На ці рішення староста може впливати, бо є членом виконавчого комітету ради громади. Але окремого погодження старости на виконання рішень, прийнятих радою, не потрібно.
На прикладі ремонту доріг. Рада визначила, що спрямує певну суму на ремонт доріг у селах. Голова громади і депутати можуть звернутися до старост, або ж старости самі запропонувати список доріг, які потребують першочергового ремонту у їхніх селах. Рада може дослухатися до цих рекомендацій старост, а може і не дослухатися. Скажімо, староста запропонував в першу чергу відремонтувати дорогу до елеватора, а рада громади, яка відповідальна у тому числі і за організацію освіти на своїй території, вирішила, що краще зробити дорогу до школи, бо ця програма є першочерговою у плані розвитку громади...
1. Етап добровільного об'єднання громад продовжуватиметься, допоки не буде прийняте політичне рішення (закон) про якийсь інший шлях створення спроможних громад - наприклад, адміністративний.
Наразі добровільність у пріоритеті і про примусовість об'єднання громад навіть не йдеться. Навряд чи щось зміниться і наступного року, бо навіть відповідні законопроекти не розробляються.
Не примус, а розуміння того, що об'єднання зусиль - це ефективний шлях до розвитку, має бути стимулом для громад. Громади, що об'єдналися минулого року, вже власними проектами доводять, що зробили це недаремно. Це має стимулювати інших, а не вказівки згори.

2. Зараз у законодавстві не прописана процедура виходу села з об'єднаної громади. Законодавці з цим не поспішають, бо це, насправді, не потрібно. Об'єднання громад, це не об'єднання сіл, а зміна управління селами на певній території. Якщо виникають якісь непорозуміння між селами об'єднаної громади, то чи вирішаться вони, коли одне з сіл на папері більше не належатиме до цієї громади? Можливо, але скоріше, ні, бо далі одне від одного села не будуть, люди там теж не зміняться, а ресурсів для розвитку стане менше. Те, що у села буде свій голова, як показав досвід минулих років, проблем на селі не вирішує.
До робочої групи входять представники місцевої ради (або виконкому) кожної громади, яка прийняла пропозицію об'єднатися. Ці представники делегуються радами громад, що об'єднуються. Це може бути як один представник, так і декілька - на розсуд місцевої ради, що його (їх) делегує.
Процес об'єднання виключно добровільний. Громади як хочуть, як вважають за потрібне, так і об'єднуються. Нема кількісних критеріїв, показників, які б не дозволяли об’єднатися громадам. Отже навіть дві громади з будь-якою загальною кількістю мешканців мають право об'єднатися. ОДА лише надає висновок про відповідність процедур об'єднання чинному законодавству, зокрема методиці формування громад.
А от критерій спроможності - інше питання.
Уряд заохочує, але не впливає на процес об'єднання громад. Держава лише схвалює запропоновані ОДА перспективні плани формування громад області і за ними вибудовує відносини з об'єднаним громадами, передає, або не передає їм певні повноваження. Отже відповідність перспективному плану можна вважати критерієм спроможності громади. Чим більше об’єднана громада відповідає варіанту об’єднання, передбаченому у перспективному плані, тим більше в неї шансів стати спроможною.
У громади, яка створена не за перспективним планом – два варіант перейти на вищий щабель і отримати статус спроможної:
Перший варіант – обґрунтувати свою спроможність, потім разом з ОДА розробити зміни до перспективного плану, затвердити їх на облраді та отримати схвалення Уряду.
Другий варіант – доєднати громади, щоб відповідати чинному перспективному плану. Для цього доведеться усю процедуру об’єднання проходити спочатку. Але зараз у Верховній Раді чекає на голосування законопроект (http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=59314), який дозволить спростити і скоротити у часі процедуру приєднання громад до існуючих об’єднань. Крім того, від дозволяє вважати спроможною об’єднану громаду, яка лише на 50% відповідає перспективному плану. Цей законопроект є головним для успіху реформи, отже має великі шанси бути прийнятим найближчим часом.
З усього цього можна зробити висновок, що не об’єднуватися – це залишити усе так як є і чекати невідомо чого. Об’єднання – у будь-якому випадку шлях до розвитку, бо якщо громада вже почала щось робити, відчула, що може розвиватися, знайшла своїх лідерів, вона приречена на успіх.
Перелік є на сайті Мінрегіону: http://www.minregion.gov.ua/napryamki-diyalnosti/regional-dev/rozvytok-mistsevoho-samovryaduvannya/dobrovil-ne/reyestr-zayavok-na-proekti-yaki-mozhut-realizovuvatisya-za-rahunok-koshtiv-subventsiyi-z-derzhavnogo-byudzhetu-mistsevim-byudzhetam-na-formuvannya-infrastrukturi-ob-yednanih-teritorialnih-gromad/
Він постійно доповнюється, бо близько 15% коштів субвенції поки що не розподілено між проектами.
За тиждень за цим посиланням має бути оновлений файл.
Під час об’єднання громад керуються Методикою створення спроможних громад. Тобто центр утворюють, враховуючи історичні, інфраструктурні, міграційні й інші чинники. У випадку об’єднання громад суміжних районів усі населені пункти, що увійшли до складу новоствореної громади, відноситимуться до того району, до якого відноситься центр громади. Допоки не буде створено виконком об’єднаної громади, мешканці населених пунктів, що входять до складу цієї громади, отримуватимуть послуги там, де й раніше.
Місцева ініціатива – це можливість жителям міста самостійно підготувати проект рішення, який обов’язково розглядається на сесії місцевої ради. Місцева ініціатива подається до місцевої ради шляхом збору підписів членів територіальної громади.
Вимоги до підготовки проекту рішення визначено у регламенті місцевої ради.
Громадяни мають право винести на розгляд місцевої ради будь-яке питання, яке належить до компетенції ради – ст.9 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні».
Місцева рада визначає детальний порядок внесення місцевої ініціативи своїм окремим рішенням або у статуті територіальної громади.
Префектури лише перевірятимуть рішення місцевих рад на відповідність законам та Конституції, матимуть певні повноваження у надзвичайних ситуаціях.
Більшість повноважень нинішніх облдержадміністрацій, за логікою запропонованих конституційних змін, мають перейти до виконавчих органів обласних рад, повноваження райдержадміністрацій – до виконкомів об’єднаних територіальних громад та виконавчих органів районних рад.
Звичайно, фахівці нинішніх ОДА і РДА зможуть продовжити роботу як у префектурах (здебільшого, юристи), так і у виконавчих органах області, району, громад.
За чинним законодавством це можна зробити, але потрібно проходити повну процедуру створення об’єднаної громади – від ініціювання об’єднання до проведення перших виборів голови громади і депутатів на усій територій новоствореної громади.
Зараз на розгляді у Парламенті знаходиться законопроект4772 (http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=59314), який дозволить приєднуватися до вже створених об’єднаних громад за спрощеною процедурою, з проведенням виборів депутатів лише на приєднаній території.
Якщо це міський центр, то міська рада мала такі повноваження, так як саме вона несе відповідальність за соціальну роботу в місті з сім’ями, дітьми та молоддю і виділяє на це кошти. Які були підстави для цього і як виконуватимуться функції ЦСССДМ , треба запитати в управлінні соціального захисту або в управлінні охорони здоров’я вашого міста, у ваших депутатів чи міського голови, які приймали це рішення.
Готових рішень для подібних ситуацій, мабуть, бути не може, бо кожна з них по-своєму унікальна. Методика створення спроможних громад виключає так звані "матрьошки", як у вашому випадку. Звичайно, найкраще орієнтуватися на перспективний план, бо передбачається, що він є оптимальною моделлю створення спроможних громад. А добровільність у тому і полягає, щоб на місцях домовлялися, знаходили компроміси заради майбутнього своїх територій.
Якщо усі розрахунки (інфраструктурні, логістичні, соціальні) показують, що для розвитку території буде краще, якщо центром громади буде ваше селище (тим більше, якщо так і передбачено у перспективному плані), але і це не переконує керівництво сусідньої громади, то треба підключати виборців, пояснювати їм, керуючись знову-таки не емоціями, а конкретними розрахунками і фактами.
Співпрацюйте з вашим офісом офісом реформ, з профільним заступником ОДА. Якщо керівництво громад керуватиметься не власними амбіціями, а інтересами людей, то компроміс і шляхи до розвитку території можна знайти у будь-якій ситуації, не переписуючи чи уточнюючи закони.
Надати право і не надати можливості його виконати - це не повноваження.
Староста - представник виконкому ради громади, отже може і повинен відстоювати разом з вашим місцевим депутатом (депутатами) право мешканців отримувати послуги якнайближче.
Працюйте з ними, давайте депутатам доручення про підняття питання на засіданнях ради, вимагайте письмових звітів і роз'яснень.
Це питання повністю у сфері компетенції голови і депутатів вашої ради. Як вони вирішать, так питання і розглядатимуться.
Коментар експертів Інституту громадянського суспільства: "Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (стаття 51, ч. 4, п. 3) «У селах, селищах, в яких знаходилися органи місцевого самоврядування територіальних громад, що об’єдналися, обов’язки старости до обрання на перших виборах старости виконує особа, яка здійснювала повноваження сільського, селищного голови відповідної територіальної громади до об’єднання».
Для реалізації цього положення новоутворена рада має на першій сесії ухвалити рішення, яким призначити осіб, що будуть виконувати обов’язки старост до їх обрання"
Місце та режим роботи, правила внутрішнього розпорядку, діловодства та інші питання організації діяльності старости визначаються радою та її виконавчим комітетом.
Інформаційне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення діяльності старости здійснюється виконавчим комітетом ради.
Отже, особисто староста не може винаймати приміщення, бо не розпоряджається коштами місцевого бюджету. А от рада громади (її виконком) може такі кошти виділяти.
За діючим законом про місцеві вибори (розділ другий, стаття 14 - http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/595-19/paran102#n102), «перші вибори старости призначаються відповідною радою об’єднаної територіальної громади». Отже, рада об’єднаної громади може призначити перші вибори старост на будь-яку дату, або ж вирішити не проводити ці вибори взагалі. У останньому випадку, в.о. старост виконуватимуть свої обов’язки до чергових місцевих виборів, які «проводяться одночасно на всій території України в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень рад, голів, старост, обраних на попередніх чергових місцевих виборах», тобто одночасно з черговими виборами голови та депутатів ради об’єднаної громади.
За чинним законом про місцеві вибори (розділ другий, стаття 14 - http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/595-19/paran102#n102), «перші вибори старости призначаються відповідною радою об’єднаної територіальної громади». Отже, рада об’єднаної громади може призначити перші вибори старост на будь-яку дату, або ж вирішити не проводити ці вибори взагалі. У останньому випадку, в.о. старост виконуватимуть свої обов’язки до чергових місцевих виборів, які «проводяться одночасно на всій території України в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень рад, голів, старост, обраних на попередніх чергових місцевих виборах», тобто одночасно з черговими виборами голови та депутатів ради об’єднаної громади.
Управління соціального захисту населення та праці має бути в кожній спроможній громаді.
Так як спроможні громади (об’єднані по перспективному плану) переходять на прямі міжбюджетні відносини з держбюджетом, то і й усі розрахунки відбуватимуться в громаді.
Держава дійсно визнає спроможними громади, які відповідають перспективному плану. Але перспективний план – це лише запропонована модель об’єднання, яка може змінюватися в процесі створення спроможних до розвитку громад, бо процес цей є добровільним.
Отже, якщо конфігурації громад у процесі добровільного об’єднання змінилися і не відповідають затвердженому перспективному плану, але відповідають методиці, не порушують права інших громад, створюючи «білі плями», і можуть претендувати на статус спроможних, треба піднімати питання внесення змін до перспективного плану.
Для цього залучайте координатора офісу реформ вашої області, працюйте з профільним заступником ОДА, які мають сприяти процесу створення спроможних громад у ваші області і зацікавлені у найкращих результатах.

ТОП-17 питань

Децентралізація – це передача значних повноважень та бюджетів від державних органів органам місцевого самоврядування. Так, аби якомога більше повноважень мали ті органи, що ближче до людей, де такі повноваження можна реалізовувати найбільш успішно.


Місцеве самоврядування – це коли мешканці в містах, селах, селищах самі господарюють у себе вдома. Люди обирають місцеві ради та їх голів. Їх і вповноважують вирішувати більшість важливих питань.
Органи місцевого самоврядування відповідають за шкільну і дошкільну освіту, охорону здоров’я первинного рівня (поліклініки, фапи), заклади культури, благоустрій – освітлення вулиць, стан доріг, прибирання, громадський порядок і багато інших, важливих повсякденних питань.
Суть реформи: віддати право самостійно вирішувати всі ці питання громадам – мешканцям міст, сіл, селищ.
Було, але дуже обмежене. Щоб зробити щось корисне в своєму місті, місцевій владі треба мати на це кошти. А власних коштів у місцевих влад майже й не було. Ті податки, що сплачували підприємства і люди, які там працювали, чи не повністю забирали в Київ – в держказну. Далі з Києва чиновники вирішували – кому і скільки дати. Часто рішення, чи дати на місцеві потреби гроші – приймали через «відкат». На всіх рівнях – в міністерствах, в обласних адміністраціях, районних.
Насправді в Україні існувало не самоврядування, а корупційна вертикаль. Її щороку зміцнювали. Тож місцеве самоврядування якщо й могло якось діяти, то всупереч системі, а не завдяки їй.
Через децентралізацію влади. Реформа місцевого самоврядування передбачає: право вирішувати – тобто передачу повноважень, і спроможність - тобто передачу коштів громадам. Це буде закріплено і в Конституції України, і у багатьох законах. Це визначить нові правила, як працюватиме система влади.
Слід ліквідувати усі ті надбудови, які створювали, аби лиш централізувати владу й фінанси. Для цього треба змінити багато законів.
Суть перетворень, що пропонує реформа децентралізації: органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування нарешті почнуть займатися властивими для них справами. Й люди отримають можливість творити (через вибори) органи місцевого самоврядування у громаді, районі та області.
Своєю чергою, органи місцевого самоврядування різних рівнів –громади, району, області – отримають повноваження, та під повноваження – необхідні ресурси. Буде запроваджено відповідальність органів місцевого самоврядування перед виборцями за ефективність своєї роботи, а перед державою – за законність.
У старій системі влади багато в регіоні залежало від голови ОДА – «губернатора». Він був абсолютною владою на території регіону. Так само, як практично вся влада в Україні була зосереджена в руках Президента. Дехто вірить , якщо, мовляв, такий голова буде обраний людьми, то все одразу зміниться, і цей керівник дбатиме про людей. Насправді, якщо у будь-кого багато влади, то це не демократія. Так можемо отримати країну не з одним, а з понад двадцятьма князьками у своїх регіонах.
Коли повнота влади переходить на місцевий рівень, на той рівень, який є найближчим до людей, – це і є справжня децентралізація. На вищому рівні (район, далі – область, держава) залишаються лише ті питання, які є спільними для громад. На обласному (регіональному) рівні це спеціалізована медицина, вищі навчальні заклади, дороги обласного значення, напрями регіонального економічного розвитку тощо.
У цьому ж і принципова відмінність передачі повноважень при децентралізації vs федералізації. У децентралізованій унітарній державі є найбільш спроможними два рівні публічної влади: національний, та місцевий. Саме тут принципова відмінність від федеративної держави, де навпаки – домінуючий рівень є регіональний і найбільше повноважень та ресурсів збирають на рівні регіону.Така концентрація призводить до формування регіональних політичних еліт, які не дуже готові для національного рівня, але надто амбітні, щоб залишатися регіональною елітою. Їм здається, що саме вони є більш кваліфіковані, ніж місцеві чи національні еліти, і що саме регіон має все більше перебирати на себе повноважень. Так починається регіональний сепаратизм.
Федералізація означає передачу значних повноважень на рівень регіонів (області), а реформа місцевого самоврядування робить ставку на громади (людей).
Передавати ресурси і повноваження лише на регіональний рівень - ризиковано. Адже так можна відтворити централізовану та корумповану систему влади, тільки на регіональному рівні.
Але є й інші ризики. Побудова влади за федеральним принципом загрожує тим, що місцеві політики можуть роздмухувати сепаратизм. І використовувати задля цього місцевих мешканців, протиставляти людей. Замість того, аби опікуватись благоустроєм на місцях. Найголовніше – федералізація створить проблеми для ухваленні рішень у країні в цілому. Серед федерацій такі приклади є, коли політики блокують одне одного замість пошуку спільного рішення. Сепаратисти є в різних країнах, особливо це характерно для федеративних країн, а також для країн, де регіони мають надмірні повноваження.
Чим більше життєво важливих і дійсно актуальних для людей питань буде виведено за межі політики, тим більше люди виграють і тим стабільніше житиме Україна. Сьогодні важливо створити сильне місцеве самоврядування як основу єдиної стабільної України, а решту питань (мовних, культурних особливостей окремих територій) можна вирішувати поступово шляхом конструктивного політичного діалогу.
Коли формуватиметься перелік повноважень місцевого самоврядування на різних рівнях (громада – район – область), в обговоренні візьмуть участь представники органів місцевого самоврядування, у тому числі, зі східних та південних регіонів країни. Так, як це було, коли формували Концепції реформи.
На обласному та районному рівнях обиратимуть депутатів відповідних рад. Вже ради будуть обирати голів рад, які очолять виконкоми. Така система сьогодні працює в містах. І досить непогано навіть в умовах централізованої влади. Відмінність лиш у тому, що у містах голів мешканці обирають прямим голосуванням. Це виправдано, бо у міських голів (рівень громади) – великий обсяг завдань, а буде ще більший. На рівні району та області, коло завдань буде вужчим. Та й міський голова (голова громади) буде ближче до людей – мешканцям легше його контролювати, тоді як керівників вищого рівня контролюватимуть депутати.
Ні. В цьому полягає одна з важливих рис місцевого самоврядування. На кожному рівні є свої повноваження (завдання, чим займаються). Вони не перетинаються. Ті, хто, відповідає за ремонт доріг обласного значення, не має командувати тими, хто займається місцевими дорогами. В цьому немає потреби. Органи місцевого самоврядування підпорядковуються тільки закону і тим людям, які їх обирають.
За роки незалежності усі ті, хто не хотіли реформувати місцеве самоврядування, говорили, начебто громади не готові взяти на себе управління. Мовляв, нема підготовлених кадрів, на місцях буде хаос і корупція.
Це лиш відмовки.
Подивимося на сусідів в Європі. Практично усюди система влади побудована саме таким чином. І доводить свою ефективність. Чому? Бо якщо проблеми вирішують ті люди, які реально їх відчувають, то вони й зацікавлені в тому, щоб зробити все якнайкраще.
Помилково вважати, що на місцях люди гірші – менш чесні, менш освічені, менш відповідальні, аніж столичні чиновники. Утім, місцеві мешканці справді хочуть розвивати свою громаду (село, селище чи місто) – тож будуть шукати найкращі рішення, а також - вчитись. Ще й самі люди будуть на своїх місцевих обранців тиснути, щоб вони працювали професійно і відкрито. Тому нова система швидко почне сама себе вдосконалювати, залучати нових, грамотних і відповідальних людей. А завдання держави на етапі реформи – допомогти людям на місцях освоїти нові повноваження.
Головними, хто контролюватиме владу на місцях, є самі люди. В законі про місцеве самоврядування обов’язковими нормами є залучення мешканців – членів громад – до роботи спільно. Також має бути закон про місцевий референдум, який, дозволить відкликати депутатів місцевих рад і голів громад. Чим сильнішою буде громада, тим сильнішим буде місцеве самоврядування.
Реформа передбачає створення й державних представництв. Мова йде про невеликі структури, основними функціями яких є контрольно-наглядова (вони стежитимуть за дотриманням законодавства органами місцевого самоврядування) і координаційна (координація роботи органів держвлади на території). Якщо органи місцевого самоврядування приймуть незаконні рішення, голови держпредставництв зможуть зупинити такі рішення і звернутись до суду.
В старій системі органи місцевого самоврядування завжди були на другорядних позиціях. На них покладали відповідальність, але не забезпечували інструментами.
У концепції реформи і у пропозиціях щодо змін в Конституції чітко сказано: повноваження органів місцевого самоврядування мають забезпечити фінансами.
Органи місцевого самоврядування матимуть, зокрема, частку від загальнонаціональних податків (а не тільки дотації). Якщо у місцевої влади через державні рішення виникнуть додаткові витрати, то це теж компенсує держава.
Механізм розподілу податків між органами різного рівня і державою визначать у змінах до Бюджетного кодексу. Ці процеси моделюють спільно з польськими експертами. Фахівцями, які вже робили такі розрахунки для реформи місцевого самоврядування в Польщі.
Реформа не передбачає змін меж областей (регіонів). Змінимо систему управління на обласному рівні.
Якщо говорити про рівень районів і громад, то варто знати: в Україні нерівномірний адміністративно-територіальний поділ. Всього в країні близько 12 000 громад (сіл, селищ, міст), серед яких є навіть громади, де менше ста осіб. Створити повноцінне самоврядування в такому селі неможливо. Тому реформа підштовхне громади до об’єднання.
Будуть стимули саме для добровільного об’єднання невеличких громад. Серед законопроектів, що підготовлені в рамках реформи, - закон про добровільне об’єднання громад і про співпрацю між громадами.
Ці закони визначають механізм, як громади можуть об’єднувати зусилля. Щоб вирішити прості спільні проблеми. А право громад – вирішувати, скористатись цим, чи ні. Та чим більш сильними, спроможними (гроші, ресурси) будуть громади, тим більше функцій зможуть виконувати для мешканців та розвитку своїх територій.
Сьогодні можна лише з жалем говорити, що така реформа не відбулась раніше. У центральної влади не було волі, рішучості і готовності поділитись повноваженнями та ресурсами.
Пострадянські і постсоціалістичні країни, які провели реформу, сьогодні значно випереджають Україну в соціально-економічному розвитку. Завдяки реформі вони включили в роботу те, що є найбільш цінним капіталом будь-якої держави, – інтереси людей. І навпаки прибрали головну перешкоду на шляху успіху та добробуту, – корупцію.
Реформа, яка передбачає передачу в місцеві бюджети частки загальнонаціональних податків, створює економічну зацікавленість громад в розвитку нових виробництв, підтримці бізнесу тощо.
Децентралізація і дерегуляція прибирає штучні перешкоди для бізнесу і підприємницької діяльності – зайві дозволи, інстанції, надмірний контроль. Так країна почне оживати. Окрім того, активні, спроможні та зацікавлені громади – головний рушій на територіальному рівні. Вони стануть підтримкою тих змін, над проведенням яких працює уряд. Тому без реформи місцевого самоврядування всі інші реформи приречені на невдачу – так вже було в попередні роки.
Поглянемо на досвід мешканців Центральної та інших країн Східної Європи. Коли децентралізація проходила у Польщі, падіння економіки на рік становило близько 10%, інфляція – близько 500% на рік. На кордонах стояли тоді ще радянські війська. І все ж Польща зробила цю реформу, а сьогодні готова допомогти українцям повторити успіхи та не припуститись помилок, які були на шляху децентралізації.
Те, що пропонує реформа децентралізації, відповідає потребам громадян України, де б вони не мешкали. Повноцінне місцеве самоврядування покаже перспективи розвитку держави. Дасть можливості кожній людині знайти своє місце і впливати на цю перспективу через участь в житті громади, в тому числі економічному. Головне – це поверне людям відчуття власної гідності та спроможності самореалізовуватись в своїй країні.
Важливо ще, що реформа місцевого самоврядування йде в узгодженні з реформою регіональної політики. Так ініціатива знизу має бути підтримана зверху. Завданням державної регіональної політики є підтримка стратегічних для регіонів проектів. Треба «підтягнути» регіони, які відчувають більш гострі економічні труднощі. Саме створення повноцінного місцевого самоврядування, яке може діяти – це передумова розвитку регіонів якраз з врахуванням їх особливостей.
Також у законопроекті про об’єднання громад сказано, що мають враховуватись історичні, природні, етнічні, культурні та інші фактори. Такі, що впливають на стійкість новоутвореної об’єднаної громади.
Концепцію реформи уряд сформував і схвалив на початку квітня 2014 року.
Вже підготовлені і направлені в парламент пропозиції щодо змін у Конституції України. Конституційні зміни необхідні, адже поки там закріплена нинішня система влади з обласними та районними держадміністраціями, недостатніми повноваженнями і фінансовим забезпеченням громад.
Весь пакет законопроектів напрацьовують і скеровують до Верховної Ради. Закон про співробітництво територіальних громад, а також державний бюджет із значним розширенням дохідної бази місцевими бюджетами, які відповідають баченню реформи, прийняті 2014 року. Також була прийнята Державна стратегія регіонального розвитку 2020. У 2015 році мають бути прийняті всі необхідні закони для реформи, та проведені зміни до Конституції, які забезпечать імплементацію реформи вже з поточного року. Та й зрештою, в кінці року можна буде провести місцеві вибори на новій основі, що забезпечить здійснення управління та розвитку громад і територій обраними місцевими радами, які назначатимуть виконкоми, й нестимуть пряму відповідальність перед громадами.
Після Президента, уряду, експертів з європейських інституцій, слово за парламентом. Критичне значення має позиція народних депутатів. Сьогодні громадянський обов’язок всіх, хто розуміє нагальність реформи місцевого самоврядування в Україні, усіма доступними методами впливати на народних депутатів. Аби ті підтримали реформу. Якщо парламент проголосує відповідні зміни до Конституції і надасть конституційну основу для реалізації реформи, такий парламент виконає історичну місію і ввійде в підручники історії України.